Учора, 14 червня, стало відомо, що в Полтаві ухвалили рішення про демонтаж ще одного пам’ятника російської імперської спадщини – постамента Петру І.
Коли і чому знесуть пам’ятник?
Міська рада Полтави підтримала пропозицію громадськості: пам’ятник Петру І, який стояв у Корпусному парку із 1915 року, готують до демонтажу. Поговоримо чесно: російський імператор там виглядав чужерідно вже давно – ще до війни. Але зараз це взагалі недоречно. Рішення прийняли не спонтанно, а після численних обговорень, звернень та петицій. Щось підказує, цього разу відкладання не буде.
Основна причина – процес дерусифікації, який триває в Україні з повним розумінням: кожен такий слід – не просто каміння, а болюча нагадка про “русскій мір”. Навіщо нам це в центрі міста, коли кожен день новини з фронту кричать: “Ми вже не ті, перестаньте нас асоціювати з Росією!”
Що буде далі з пам’ятником Петру І?
Демонтаж планують здійснити найближчим часом. Поки невідомо, що буде на цьому місці. Влада обіцяє провести відкритий конкурс на нову ідею. А раптом — сучасний український арт-об’єкт? Або, можливо, сквер для відпочинку. Час покаже.
Для довідки:
– Пам’ятник відкрили ще в Російській імперії, у 1915 році.
– У 1924-му його уже демонтували радянська влада, але в 2004–му відновили.
– Авторство належить відомому скульптору Марку Антокольському.
– Саме цей монумент довго викликав дискусії не лише у містян, а й у науковців.
Від кого ще прощатиметься Полтава? Перелік «російських» символів
За останні два роки Полтава активно прощається з радянськими й російськими топонімами, пам’ятниками, табличками. На сьогодні вже знесені:
– Пам’ятна дошка Миколі Гоголю (в її російській інтерпретації).
– Монумент Слави радянським солдатам на Кобищанах.
– Герб СРСР із фасаду Полтавського міськвиконкому.
У найближчих планах – демонтаж ще низки інших маркерів імперських/союзних часів. І це не “запальний віднесений вітром” – це логічна оборонна реакція міста, що тримається на українському дусі.
Чому це важливо для полтавців
Пам’ятники – це не просто бронза та камінь, а ритуальний символ влади, культури й сенсів. “Нехай стоїть, це ж історія” – так казали ще п’ять років тому. Сьогодні, у 2024-му, на тлі війни, історія стала чорною плямою.
Ті, хто боронить Полтаву, не захищають монумент Петру, але свою землю, свою пам’ять.
Вчимося дивитися на своє місто по-іншому, хоча іноді й боляче. Як сказав один місцевий історик: “Знесення пам’ятників – це не забуття, а чесна розмова з минулим”.
Що думають містяни?
Інтернет і полтавські подвір’я гудуть: хтось вважає, що це давно треба було зробити, а хтось нарікає: “Може, варто лишити для музею?”. Більшість, втім, каже:
– Краще спогад про свободу, ніж про чужого царя.
– Місце Петру – в підручниках історії, а не в центрі нашого міста.
Так чи інакше, рішення прийняте. Ще одна імперська тінь зникає з Полтави. Позбавляємось минулого, вчимося будувати своє – втомленими руками, але відкритим серцем.
