Війна не милує нікого, і кожна нова прощальна церемонія нестерпно болить у грудях. 8 червня полтавці провели в останню путь Артема Омельченка, який загинув, захищаючи незалежність України.
Хто був Артем Омельченко?
Артем був одним із тих, хто не ховався за чужими спинами. Молодий, але вже сивий поглядом. Щемливі згадки друзів — його посмішка, непохитність, жарти, які розганяли хмари в окопах. Дехто говорить: “Він умів і воювати, і підтримати тих, хто поряд”.
Служив в одній із механізованих бригад Збройних Сил України. Колеги по службі зізнавалися, що Артем був людиною честі. Коли запитували, чого він не побоявся піти на війну, відповідав просто: “Якщо не я, то хто?”
Останній шлях героя
Полтава попрощалася з Артемом біля Свято-Успенського собору. Прийшли містяни, рідні, побратими. В очах у багатьох — сльози і ненависть до війни. У повітрі зависла тяжка тиша, зрідка порушувана співом церковного хору й плачем матері. Щиро і болісно підтримували один одного.
Після відспівування тіло героя провезли вулицями міста. Люди падали на коліна, проводжаючи поглядом кортеж зі скорботною тишею та бойовими прапорами.
Слова подяки і біль втрати
– “Ти віддав найцінніше — життя. Дякуємо, Артем!”, — сказав один із побратимів.
– Священник додав: “Той, хто загинув заради ближнього, житиме у цих серцях вічно”.
– Сусіди згадують, що ще зовсім недавно бачили, як Артем вигулював собаку чи допомагав бабці донести сумку.
Полтавці підтримують родину
Війна вчергове забрала у міста ще одного цінного сина. Громада Полтави збирає допомогу для родини Омельченків:
– одяг для дітей Артема;
– продукти та медикаменти для літніх батьків;
– фінансова підтримка для необхідних витрат.
Пам’ять героїв — вічна
Кожен полтавець, хто прийшов провести Артема, залишив частину свого серця на площі біля собору. Війна продовжується, жертовність наших захисників — не забувається. Сьогодні Полтава стала ще міцніше, адже пам’ятає ціну свободи.
Ми не вправі забувати тих, хто боронить Україну навіть ціною власного життя. Біль не стихає, але гордість і вдячність лишаються сильнішими за страх.
—
Життя продовжується. Полтава схиляє голови і клянеться — ім’я Артема Омельченка проживе серед нас крізь роки.
