Ще двоє наших хлопців, захисників України, повернулися додому на щиті. Лубенська громада вкотре схиляє голову перед важкою втратою.
Прощання, яких не мало б бути
Ці слова ви, напевно, читали вже не раз – і хочеться жартувати, знайти хоч краплю надії, а нема з чого. Ще дві родини отримали страшну звістку – їхні сини йшли захищати Україну, а повертаються додому посмертно.
6 червня до Лубенської громади повернулися тіла загиблих воїнів – 36-річного Дмитра Горбенка та 53-річного Олександра Косенка. Зараз у місті панує тиша, навіть ластівки, здається, сьогодні не співають.
Герої Лубен: хто вони?
Може здатися, що про таких людей розповідають із пафосом, мовляв, ГЕРОЇ – і все. Аж ні. Вони були сусідами, знайомими, тими, хто допомагав із розгрузкою дров або лагодив водопровід у під’їзді.
– Дмитро Горбенко, 1988 року народження, від початку повномасштабної війни пішов у Збройні сили. Його справжня мрія – тиха рибалка з дідусем на Сулі. Не судилося.
– Олександр Косенко захищав Україну у складі підрозділу зенітно-ракетних військ. Для друзів – просто Саня, який умів жартувати у найкритичніші моменти й ніколи не відмовляв у допомозі.
Траур у громаді: як Лубни вшановують загиблих
Зранку вулиці міста заповнили люди – процесія сліз, квітів і прапорів. Плакали рідні, трималися товариші по службі, шепотілися сусіди: «Прости, Дімо, нехай земля буде пухом…»
Містом оголосили День жалоби, а на офіційних установах приспущено державні прапори. У вікнах – свічки пам’яті. Навіть водії уповільнюють рух на перехрестях – не хочеться галасу, не хочеться зайвих слів.
Як громада підтримує родини
– Офіційна матеріальна допомога (хоч би й кожному давали в мільйон разів більше – дітей це не втішить…).
– Організація прощання, супровід і транспорт для родин.
– Збір коштів на встановлення меморіальних табличок.
Не лишаймо пам’яті наодинці
Війна триває, Лубни бачать війну на кожному кроці – порожні лавки в парку, листи до невидимих адресатів, обірвані дзвінки матері. Все не закінчується, поки ми пам’ятаємо. Головне зараз – бути разом, підтримувати одне одного й не дозволити собі звикнути до втрат.
***
Світла пам’ять героям. А ми будемо продовжувати тримати стрій на своєму місці – ділитися болем і словами підтримки.
