У невеликому містечку Пирятин знову пронизав біль — громада попрощалася із захисником України, котрий понад три роки вважався зниклим безвісти. Ці дні важко описати сухими словами. Тут навіть найміцніші не стримували сліз.
Світла пам’ять воїну: три роки сумнівів і надії
Сержант Володимир Федько був мобілізований до лав Збройних Сил України 2020 року. Востаннє зв’язок з ним зник навесні 2022-го. Тільки у червні 2024 року стало відомо: герой віддав життя неподалік Ізюма. Три роки родина вірила, чекала… Чи можна виміряти цю надію? Хтось шукав серед поранених, хтось — серед полонених. Кожен дзвінок, кожна, навіть випадкова інформація — шматочок болю і розпачу.
Місцева громада підтримувала сім’ю як могла. Організовували пошуки, зверталися у різні фонди. Але весь час — мовчання. І лише днями страшна звістка офіційно підтвердилася.
Прощання, що не мало статися
У Пирятинському будинку культури яблуку ніде впасти. Люди стояли навіть у коридорах. Бойові побратими несли прапор, сусіди тримали квіти і свічки. Мовчання інколи голосніше за будь-які слова.
Хлопці з бригади згадують Володимира як щирого, чесного, завжди першого у бою і останнього на кухні — тільки після того, як усі поїли. “Порядність, готовність допомогти — його головна зброя. Як далі — дивитись в очі мамі, жінці, дітям, не знаю…” — діляться хлопці. Місцевий священник говорить коротко, але кожне слово влучає у серце: “Земний уклін родині. Герої не вмирають”.
Вічна пам’ять: втрати, що не мають терміну давності
Поховали бійця на місцевому кладовищі. На шляху рухалися мовчазною колоною: побратими, рідні, сусіди, навіть ті, хто не знав Володимира особисто — бо ця війна зачепила всіх.
Кілька хлопців напередодні повернулися з ротації, тримаються як можуть. Кажуть: загиблих друзів пам’ятають поіменно, тих, хто пропав безвісти, шукають далі. Бо війна не лише про фронт — вона і про втрати, і про віру, що кожного нашого знайдуть.
Що переживає родина героя
– Майже три роки вірили у повернення.
– Зберігали кожну річ сина, чекали дзвінка від військкомату.
– Незважаючи на серце, допомагали й іншим родинам зниклих.
– Сьогодні — приймають співчуття від сотень земляків.
“Ми не перестаємо шукати всіх зниклих, поки останній не повернеться додому”, — слова батька героя під час прощання. Втомлено і щиро.
Ми пам’ятаємо
У Пирятині віра в Збройні Сили — не просто декларація. Щодня тут згадують імена своїх полеглих. Школярі малюють портрети, молодь опікується могилами, городяни відносять до меморіалу квіти. Це — наша реальність, у якій біль переплітається з надією.
Для когось з наших земляків ця війна закінчилася надто рано.
Для інших — триває. Крізь втому, крізь сльози, крізь нескінченну шану і пам’ять.
—
Понад три роки Володимир Федько вважався зниклим безвісти. Тепер відома правда. І ця правда ще одна причина не здаватися, не опускати рук і не втрачати людяність.
Вічна пам’ять героям України!
