Вже втретє за останній місяць Кременчук прощається із земляками, які віддали життя за Україну на фронті. Серце стискається щоразу, коли місто стає тише від скорботи, а знайомі імена доповнюють трагічний список героїв.
Знову біль: імена полеглих
Сьогодні Кременчуцька громада схиляє голови у скорботі – на щиті повернулися:
– Сергій Брутченко (1974 р.н.)
– Анатолій Мамаликін (1976 р.н.)
– Владислав Онисько (1994 р.н.)
Усі троє служили на передовій. Хтось пішов добровольцем у перші дні великої війни, хтось стояв на захисті ще з 2014-го. У різні часи, в різних підрозділах – та всіх їх об’єднала одна любов: до України та рідного міста. Здавалося, війна вже забрала занадто багато. Але вона не втомилась, навіть коли ми втомилися плакати.
Як прощалися з героями
Троє полеглих зустріли на колінах небайдужі містяни, коли траурний кортеж проїжджав міськими вулицями. У храмах Кременчука дзвони били гучніше, ніж зазвичай, а на центральній площі молодь і старші стояли мовчки — зі сльозами, квітами, втомленим від справжньої туги поглядом.
Поховали захисників на Алеї Героїв місцевого кладовища. З ким я не говорив – усі згадують доброю пам’яттю. У Сергія залишилась дружина, двоє діток. Анатолій нещодавно став дідусем. Владислав ще навчався будувати власну сім’ю та мріяв повернутися додому з перемогою.
Можливо, так виглядає справжня ціна свободи?
Чому так важливо пам’ятати і підтримувати родини
Коли ховаєш своїх, війна вже не здається чимось далеким з телевізора. З кожною такою втратою просте людське тепло стає важливішим. Саме тому кременчужани не залишаються осторонь:
– Збирають гроші на підтримку родин полеглих
– Влаштовують вечора пам’яті
– Намагаються турбуватися, бодай іноді, про дітей і близьких героїв
Чесно кажучи, інколи немає сил писати такі новини, але треба тримати пам’ять живою. Саме завдяки їм ми ще можемо ходити вулицями Кременчука, бачити сонце і навіть жартувати.
Вічна слава героям
Нині місто прощається, але не забуває. Ми дякуємо Сергію, Анатолію й Владиславу за їхню мужність і нескореність. Тримаймося разом — для них і для живих. Як би складно не було, маємо жити так, щоб вони пишались нами звідти, з небесної варти.
Вічна слава героям!
Слава Україні!
