У Котелевській громаді Полтавщини з’явилася ще одна особлива місцина — Алея Надії. Так зараз хочеться писати про щось світле, а не вкотре рахувати втрати… І ось, серед тривожних новин війни, у Котельві саджають дерева, які нагадують: життя триває, скільки б болю й втрат не було.
Як народжувалась Алея Надії
Війна змінила все: погляди, звички, навіть сенс весни. Але навіть у найважчі дні люди тут не втратили здатності об’єднуватися. І ось — замість чергового збору на передову, місцева громада зібралася разом і висадила дерева у центрі селища. Алею заклали неподалік місцевого будинку культури. Долучилися школярі, волонтери, вчителі та навіть військові — ті, хто приїхав у коротку відпустку додому.
Навіть погода, здається, розуміла — хочеться, щоб ці саджанці прижилися. Кипіла робота, лопати дзвеніли, а в очах світилася трохи наївна, але така щира віра: все буде Україна.
Навіщо громада закладає алеї саме зараз
Тут ніхто не ховає гірких емоцій: у кожній родині є знайомі, хто на фронті або вже не повернеться. Алею назвали Алеєю Надії не просто так. Організатори акції кажуть, що це:
– Символ пам’яті про загиблих і зниклих;
– Місце, куди можна прийти подумати, згадати й набратися сили;
– Живі дерева — доказ, що країна і люди не зламалися;
– Нове місце для спілкування та підтримки.
В одному з інтерв’ю місцева мешканка, пані Олена, сказала: “Ми саджаємо ці дерева, бо хочемо, щоб наші діти росли з вірою — і в себе, і в Україну. Після війни тут обов’язково буде ще більше зелені й радості”.
Волонтери, школярі, військові: разом
Люди кажуть, що це була не просто суботня акція. Формально — дерева саджали діти й дорослі. Але відчуття було таке, ніби разом тримаються за цей клаптик надії тисячі рук. Місцеві волонтери допомагали з саджанцями, частина дерев — клени й липи — передали аграрії громади.
Сама посадка перетворилася на невелике свято. Звучали патріотичні пісні, згадували полеглих. А ще — мріяли: “Ось виросте алея, прийдуть знову мешканці зі сміхом, без тривог. І все це вже зовсім скоро…”
Кілька фактів про подію
– Було висаджено понад 40 молодих дерев;
– До акції долучилися учні, освітяни, воїни, волонтери та місцевий бізнес;
– Аллея знаходиться біля будинку культури — місця, яке об’єднує всіх;
– Захід організували за підтримки селищної ради.
Що далі?
Хтось скаже: “Посадите дерева — і що? Хіба це зупинить війну?” Авжеж, ні. Але кожне дерево — це жест спротиву, це крихта нормального життя посеред хаосу. Можливо, за кілька років, ці липи стануть улюбленим місцем для побачень, майбутніх весіль та випускних.
Та сьогодні, коли на горизонті ще чути відлуння боїв, жителі Котелевської громади нагадують усій Україні — Надія рано чи пізно проростає. Де б не саджали її зерна.
…І нехай Алея Надії стане не тільки символом пам’яті, а й зустрічі Перемоги під українським небом.
