Жалоба вкотре огорнула Зіньківщину — у рідному краї провели в останню путь захисника Вячеслава Мандрику, який мужньо загинув, виконуючи свій обов’язок на передовій.
Як прощалася громада
Важко описати словами той біль і тугу, що оповили місто 6 червня. Мовчазною ходою, з обличчями, на яких і печаль, і гордість, і втома, жителі Зіньківської громади зібралися, аби востаннє провести воїна. Проводи відбулись у селі Лисоводолинське, звідки родом Вячеслав. Мешканці нахилили голови — чи можна взагалі звикнути до війни, коли постійно втрачаєш найдорожчих?
На церемонії були присутні родичі, знайомі, побратими, представники місцевої влади, військові побратими. Хтось тримав квіти, хтось — сльози, а хтось — себе в руках, щоб підтримати тих, кому тепер найважче.
Слова прощання
У церкві звучали щирі слова подяки, молитва злітала до неба разом зі спогадами — і дорослі, і діти вкотре згадували, яким був Вячеслав: добрим, готовим допомогти в будь-яку мить, небайдужим.
Непроста доля оборонця
Вячеслав Мандрика — старший солдат ЗСУ, народився у мирному ще Лисоводолинському, навчався як усі, мріяв, жив. З початком російської агресії у 2014 році не зміг стояти осторонь, а згодом став на захист країни з перших днів повномасштабного вторгнення. На жаль, 2 червня його життя трагічно обірвалось у Бахмутському районі — це місто вже давно стало символом найжорстокіших боїв.
Що змушує простих хлопців брати зброю — патріотизм чи просто жага справедливості? Можливо, суміш болю за зруйноване і надії на мирне майбутнє.
Також у скорботі
Зіньківщина не вперше прощається зі своїми Героями. На жаль, війна невблаганно забирає найкращих, залишаючи гіркий слід у серцях і пам’яті :
– З початку вторгнення громада вже втратила кількадесят захисників.
– Кожна така втрата — нагадування, що війна поруч, не на екранах, і не чужа.
Наслідки для громади
Коли прощаються із Героєм, здається, сум і розпач проникають у кожен дім. У такі дні в місті й селах панує справжня тиша — нема балачок, не чути гомону дітей, навіть собаки мовчать. Після похорону люди залишаються на подвір’ї й діляться спогадами, історіями із життя Вячеслава. Декому й досі важко повірити, що він не повернеться додому.
Як пам’ятають Героя
Діти несуть квіти до меморіалу. Управління освіти вже заявило — ім’я Вячеслава Мандрики буде внесено до почесного списку випускників школи як приклад для молоді. Колеги та друзі згадують про його безкорисливість, а військові — про надійність і витримку.
Щоб вшанувати пам’ять Вячеслава, жителі Зіньківщини обіцяють не здаватися і робити все можливе для Перемоги.
—
***
Життя продовжується. Але дороговказом у кожній домівці залишається імена таких Героїв, як Вячеслав Мандрика. Світла пам’ять.
