На щиті до Кременчука повернулися три військовослужбовці

На щиті до Кременчука повернулися троє військовослужбовців: місто знову хоронить своїх героїв

Оприлюднено 16 Грудня, 2025

Вже втретє за останній місяць Кременчук прощається із земляками, які віддали життя за Україну на фронті. Серце стискається щоразу, коли місто стає тише від скорботи, а знайомі імена доповнюють трагічний список героїв.

Знову біль: імена полеглих

Сьогодні Кременчуцька громада схиляє голови у скорботі – на щиті повернулися:
– Сергій Брутченко (1974 р.н.)
– Анатолій Мамаликін (1976 р.н.)
– Владислав Онисько (1994 р.н.)

Усі троє служили на передовій. Хтось пішов добровольцем у перші дні великої війни, хтось стояв на захисті ще з 2014-го. У різні часи, в різних підрозділах – та всіх їх об’єднала одна любов: до України та рідного міста. Здавалося, війна вже забрала занадто багато. Але вона не втомилась, навіть коли ми втомилися плакати.

Як прощалися з героями

Троє полеглих зустріли на колінах небайдужі містяни, коли траурний кортеж проїжджав міськими вулицями. У храмах Кременчука дзвони били гучніше, ніж зазвичай, а на центральній площі молодь і старші стояли мовчки — зі сльозами, квітами, втомленим від справжньої туги поглядом.
Поховали захисників на Алеї Героїв місцевого кладовища. З ким я не говорив – усі згадують доброю пам’яттю. У Сергія залишилась дружина, двоє діток. Анатолій нещодавно став дідусем. Владислав ще навчався будувати власну сім’ю та мріяв повернутися додому з перемогою.
Можливо, так виглядає справжня ціна свободи?

Чому так важливо пам’ятати і підтримувати родини

Коли ховаєш своїх, війна вже не здається чимось далеким з телевізора. З кожною такою втратою просте людське тепло стає важливішим. Саме тому кременчужани не залишаються осторонь:

– Збирають гроші на підтримку родин полеглих
– Влаштовують вечора пам’яті
– Намагаються турбуватися, бодай іноді, про дітей і близьких героїв

Чесно кажучи, інколи немає сил писати такі новини, але треба тримати пам’ять живою. Саме завдяки їм ми ще можемо ходити вулицями Кременчука, бачити сонце і навіть жартувати.

Вічна слава героям

Нині місто прощається, але не забуває. Ми дякуємо Сергію, Анатолію й Владиславу за їхню мужність і нескореність. Тримаймося разом — для них і для живих. Як би складно не було, маємо жити так, щоб вони пишались нами звідти, з небесної варти.

Вічна слава героям!
Слава Україні!

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.