Тяжко. Коли вкотре сільську вулицю огортає траурний дзвін, опускаючи на серце те, що словами важко описати. В Запсіллі Омельницької громади 15 червня попрощалися з Володимиром Запорожцем, захисником України, якого війна відірвала від батьківської хати й повернула додому вже в домовині.
Прощання, якого не мало бути
З самого ранку до місцевого храму тягнулися люди — знайомі, сусіди, просто вдячні земляки. Ніхто не ховав сліз, найміцніші чоловіки мовчки витирали вологі очі. «Він завжди повертався із добром, а тепер повернувся мовчки…» — сказала одна з сусідок. Серце стискається, коли бачиш матір, яка стоїть над білою домовиною.
Попрощатися з Володимиром прийшли
* рідні та близькі,
* побратими й командири,
* представники Омельницької громади,
* односельці.
Чоловік загинув, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Буденна, на жаль, для всіх нас фраза. Але за кожним іменем — життя, любов, історія. І ось сьогодні — порожнеча.
Чим жив Володимир Запорожець
Володимиру було лише
42. Його пам’ятають як людину, яка не кидалася словами, але завжди була напоготові допомогти. До війни працював у місцевому господарстві, любив возитися на городі, мріяв про мирне майбутнє дітям. Пішов добровольцем вже у перші дні повномасштабного вторгнення. Спочатку був в теробороні, потім — у регулярних підрозділах.
Володимир залишив по собі:
– люблячу дружину;
– двічі школяра-доньку;
– сина-студента;
– стареньку матір.
Мабуть, нема родини, яку не торкнула ця війна. Тільки одні сім’ї рахують дні до повернення, а інші — чорні стрічки, як згадку про сина.
Підтримка громади та біль втрат
Коли труну опускали в землю, хтось із селян тихо прошепотів: «Дай Боже, щоб це був останній…» Так хочеться у це вірити. Проте ми й надалі прощаємось із кращими, що стали щитом для своїх домівок.
Громада, як може, підтримує родину загиблого:
– організувала почесну варта,
– допомогла з організацією прощання,
– збирає гроші для допомоги вдові й дітям.
Поруч плакали діти й мовчки трималися за руки. Війна нищить не лише життя — вона виїдає віру у завтрашній день. Однак у Запсіллі жоден не засумнівався: Володимир не лише хороший батько й син, він — справжній Герой.
Вічна пам’ять. Схиляємо у скорботі голови та серця.
—
Бережіть своїх, підтримуйте родину Запорожця. Мабуть, зараз це найважливіше, що ми можемо зробити разом.
