Ми знову пишемо про втрати. І знову це Лубенщина. Шестеро наших земляків полягли на фронті, захищаючи Україну від російського вторгнення.
Хто ці хлопці?
Коли читаєш ці прізвища — аж терпне в душі. Це не просто цифра в зведенні Генерального штабу, це — чиїсь сини, чоловіки, брати, друзі. Кожен із загиблих мав свою історію, мріяв повернутися додому, планував майбутнє. Їхні обличчя — тепер на траурних фото в соцмережах. Хто вони?
– Сергій Головач, 1981 року народження, із села Калайдинці Лубенської громади;
– Дмитро Яцишин, 1976 року, село Засулля;
– Валентин Кругляк, 1986 року, Жданівка;
– Олексій Кравченко, 1992 року, Вищеольчедаїв;
– Євген Гиря, 1995 року, Лазірки;
– Олег Сухомлин, 1988 року, Лубни.
Можна скільки завгодно писати про героїзм, але хіба вмістить цей текст біль їхніх батьків? Хіба ти, читачу, уявляєш, як нині рідним та сусідам? Мабуть, лише той, хто сам зустрічав чорну хустину на порозі…
Де й коли загинули ці воїни?
Хлопці служили у різних підрозділах Збройних сил України. Географія їхньої загибелі — гарячі точки сходу та півдня нашої країни: Донеччина, Луганщина, Запорізька область. Захищали Бахмут, Авдіївку, Кам’янське.
За офіційними повідомленнями, четверо з них загинули у травні, ще двоє — на початку червня. Декілька лишилися безвісти після артобстрілу. Когось досі не знайшли.
Вічна пам’ять і низький уклін: як проводжали героїв додому
Лубенщина не вперше проводжає своїх захисників. Вітер гуде на порожніх вулицях, а на заході сонця люди стоять на колінах перед кортежем з домовиною. Що можна сказати матері? Як втішити дружину, дитину, які ще чекають татка з війни?
Кожному загиблому громади організували гідне прощання.
Вшанували пам’ять хвилиною мовчання у школах, колеги й побратими згадували їхні жарти, добро, силу волі. Скільки ще буде таких проводів?
Список загиблих героїв із Лубенщини за останній місяць:
– Василь Булгаков, 1990 р.н.
– Максим Чередник, 1985 р.н.
– Олександр Іваненко, 1978 р.н.
Це не повний перелік. За останній тиждень Лубенщина поховала вісім своїх синів, шестеро з яких — днями. Коли закінчаться ці страшні новини?
Сум, якого не відмолити
Війна забирає найкращих. На місцях, де нещодавно лунали дитячі голоси, зараз мовчання. Де родина мріяла про відпустку чи нову хату — там портрет у чорній рамці.
Серце стискається від безсилля. І так боляче робити цю роботу — писати списки полеглих, що їх ледь встигаємо оновлювати день у день. Але маємо пам’ятати про кожного. Вічна пам’ять героям Лубенщини. Світла вам дорога, хлопці…
