Болючі новини знову прийшли на Полтавщину: 11 червня у Глобинській міській громаді відбувся похорон загиблого Героя. Життя молодого військового обірвалося на бойових позиціях на сході країни. Серце стискається, а сльози підступають до очей — скільки ще цей короткий список людських втрат поповнюватиметься новими іменами?
Сум і скорбота сколихнули Глобинську громаду
У цей червневий день місто завмерло. Біля Будинку культури зібралися рідні, побратими, друзі, сусіди, навіть незнайомці. Люди приїжджали автобусами і йшли пішки, аби провести загиблого в останню путь. Тиша стояла така, що здавалося — навіть вітер обережно ступає по цій вулиці. Звучав військовий марш, а хмари над містом зібралися у сувору ходу, ніби теж віддаючи шану полеглому.
Кожен у Глобиному зрозумів: це втрата не лише для родини чи побратимів, а для всієї громади. Мужність, з якою цей молодий чоловік боронив Батьківщину, запам’ятають надовго. Зараз важко знайти слова підтримки для родичів, бо біль від цієї війни однаковий — і в Києві, й у невеликому містечку на Полтавщині.
Як Глобинська громада провела Героя
Церемонія прощання була щирою до сліз:
– Спершу військові побратими розповіли, яким він був у бою: відповідальний, людяний, завжди готовий підтримати.
– Панахиду провели священники, люди запалювали лампадки, схиляли коліна.
– Декілька однокласників згадували безтурботні дитячі роки, коли війна здавалася вигаданою реальністю із підручників.
Люди стояли із прапорами, волонтери принесли квіти. У кожного в руці — дрібний сонях чи маки. Ще один товариш воїна ледь стримав сльози, читаючи вірш. Було чути, як хтось прошепотів: «Захисник — це не просто слово. За цим стоїть ціле життя». У такі моменти особливо відчуваєш, що війна — це дуже особисто, бо вона торкається кожного.
Пам’ять про воїна залишиться в серцях
Війна забирає кращих. Ми часто чуємо ці слова на телебаченні, але вони стають особливо гострими, коли втрата приходить у твоє місто. Так, уже складно уявити Глобине без ще однієї посмішки, без ще одного привітання у черзі до магазину.
Чому важливо згадувати кожного Героя
– Герої не йдуть безвісти — їх пам’ятають у родині, у школі, на роботі.
– Завдяки їхній мужності місто живе мирним життям — хоч і з болем у серці.
– Їхня жертва вчить молодих любити Україну не лише на словах, а й на ділі.
Ми повинні говорити про полеглих не лише у жалобні дні. Гідно пам’ятати та згадувати їх в історіях і простих людських розмовах. Бо справжній Герой той, про кого пам’ятають навіть після тривожних обстрілів і гірких втрат.
*Світла і вічна пам’ять! Герої не вмирають!*
