18 червня Президент України Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння найвищої державної нагороди — звання Героя України — старшому солдату з Полтавщини, Ігорю Андрусенку. Важка новина. І водночас важлива — нагадує, хто приймає найбільший на себе удар.
Хто такий Ігор Андрусенко?
Ігор Андрусенко народився 5 травня 1996 року у Пирятинському районі Полтавської області. Жив, працював, мав плани, як мільйони простих українських хлопців. Коли росія повномасштабно вторглася в Україну, Ігор не вагався — став до лав Збройних сил України, щоб боронити рідний дім.
У 2024 році під час виконання бойового завдання на Донеччині Ігор загинув, рятуючи побратимів під час артилерійського обстрілу. Він витяг на собі двох поранених, а сам отримав смертельне поранення. Йому було всього
28.
Як відбувалося вручення нагороди
Указ про присвоєння звання Героя України був оприлюднений 18 червня. Почесну відзнаку вручено родині загиблого під час невеликої, але щирої церемонії в Полтаві. Цих слів стає все більше в новинах: батьки, сльози, подяки, і порожнеча.
Кому ще з полтавців присвоїли звання Героя України у 2022-2024?
Полтавщина вже назбирала цілий пантеон воїнів, які назавжди залишилися героями:
– Дмитро Гриневич
– Олег Гайдук
– Віталій Фурдило
– Олександр Горобець
– І тепер — Ігор Андрусенко
Запам’ятайте ці імена. Бо вони — більше, ніж просто рядки у зведеннях.
Реакція рідних, побратимів, земляків
Після новини соцмережі Полтавщини вибухнули спогадами про Ігоря: “Світлий, відчайдушний, не міг пройти повз біди”. У школі й університеті згадували веселі жарти та допомогу меншим. Побратими зізнаються: “Тягнув двох поранених, а міг же тікати…”
Полтавська обласна військова адміністрація висловила співчуття родині, а міська рада закликала вшанувати пам’ять хвилиною мовчання.
Чому це важливо?
Кожна така новина — дзвоник. Так, уже звикли до втрат, але не маємо права звикати. Сотні українців просто зараз ризикують всім на фронті. Ігор Андрусенко став ще одним символом того, за що боремось.
Ось такою вона була, “звичайна” весна для молодого чоловіка — вибір, фронт, вчинок, і навіки у скрижалях історії.
Що ми можемо зробити? Кілька простих кроків
– Пам’ятати. Бо забута війна — програна війна.
– Допомагати родинам загиблих.
– Підтримувати армію як можете.
– Дякувати всім захисникам особисто.
– Говорити про Героїв — навіть коли втома стискає груди.
***
Герої не вмирають. Але життя тих, хто лишився, стає іншим.
Спи спокійно, Ігорю. Полтавщина та вся Україна пишаються тобою.
