Яке місце в нашому сьогоденні займають дитячі мрії? А як виглядає надія крізь кольорові олівці? Вочевидь, це питання сьогодні звучить особливо гостро — і я вперше за місяці відчула, що не все ще втрачено. У Полтавській обласній військовій адміністрації цими днями презентували незвичайну виставку: тут зібрали дитячі малюнки, а поруч встановили інсталяцію “Дерево пам’яті”.
Відкриття з присмаком сліз Якось це дуже боляче, коли стоїш у холі адміністрації, розглядаєш дитячі роботи й ловиш себе на тому, що смієшся і плачеш одночасно. В цій експозиції – зворушливі історії, знайомі обличчя, наших захисників і захисниць, цілі родини. Малюнки змальовують війну не лише через втрати і страхи, а й через віру в перемогу.
“Діти відчувають війну по-своєму: хтось малює свого тата у військовій формі, хтось — янгола з жовто-блакитними крилами. Для нас їхні роботи — це ще один спосіб сказати: “Ми пам’ятаємо”, — каже співорганізаторка виставки, волонтерка Анна Силкина.
У першій залі — десятки дитячих малюнків, зроблених у різних техніках
- Вірші до Дня Незалежности
- Портрети героїв із фронту
- Українські хати серед поля
- Веселки замість димових завіс
- Палітра кольорів і символів, від калини до соняха
Деякі роботи хочеться роздивлятися годинами. Я збилася з рахунку, скільки разів поверталася до одного малюнка із написом — “Чекаємо тебе додому, тату”.
“Дерево пам’яті” — жива інсталяція В холі ОВА виросло ціле Дерево Пам’яті — особлива інсталяція, яку створили разом із дітьми загиблих українських воїнів. На гілках — жовті й сині стрічки, фотокартки, листівки з побажаннями. Біля дерева — світлини тих, хто не повернувся з війни, але був і лишається найдорожчим.
“Це дерево — наш спільний біль і любов. Ми будемо додавати сюди листочки пам’яті, писати імена героїв, щоб їх не забули”, — поділилася одна з матерів, які долучилися до проєкту. Тягнешся доторкнутись до стрічки — а руки тремтять. Хотілося б, щоб більше не було підстав прикріплювати нові стрічки, правда ж?
Кого торкнула ця акція Здається, в ці кілька днів простір наповнився особливою атмосферою. Хтось із чиновників ледве стримував сльози, вчителі фотографували учнів біля своїх робіт, військові вдивлялися в намальованих дітей. Багато хто залишив запис у книзі відгуків. Ось декілька моментів, які найбільше запам’яталися:
- Вчителька гуманітарного ліцею принесла малюнки своїх вихованців, які зараз за кордоном
- Мама трьох дітей віддала на виставку роботу старшої донечки — там портрет батька, який ще не повернувся з фронту
- Волонтери склали список побажань — чого діти хочуть для перемоги: “повернення вцілілих”, “нову форму для тата”, “мир”
Що далі Експозиція діятиме у Полтавській ОВА до кінця червня. Організатори закликають долучатися всіх охочих, приносити свої роботи, писати листи чи створювати нові малюнки разом із дітьми.
Можливо, ця виставка не зупинить війну. Але повірте: її ніжна правда лікує душі. Ми втомлені, але живі, і такі ініціативи тримають нас там, де варто жити — попри втрати та біль.
