У Полтаві вікрили 2 меморіальні дошки героям

У Полтаві відкрили дві меморіальні дошки захисникам, які віддали життя за Україну

Оприлюднено 20 Вересня, 2025

Війна не залишає байдужих. Полтава, знову схиливши голови, відкрила дві меморіальні дошки на честь своїх героїв. Кажуть, час лікує, але хіба можна загоїти рани, коли імена Героїв лунають знову і знову, коли їхні очі дивляться на тебе з нових меморіальних плит?

Хто ці герої Полтави? Обидві дошки встановили там, де герої провели свої шкільні роки. Перша — на фасаді Полтавської гімназії №33. Тут до 2006 року навчався Володимир Лантух — старший лейтенант, сапер, боєць 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Йому було лише

34. Володимир загинув 20 червня 2022 року на Донеччині, рятуючи поранених товаришів. Заради життя інших — заплачено найвищу ціну. Друга меморіальна дошка — в ліцеї №1. Тут навчався Ігор Гришко, полтавець, доброволець, учасник Революції гідності, згодом — кулеметник 93-ої бригади “Холодний Яр”. Він пішов у лави ЗСУ у 2022-му. Не повернувся. Рік потому — його ім’я навічно на стіні, де ще звучить шкільний сміх.

Як проходила церемонія відкриття? Це не був формальний захід. Гімназисти, педагоги, побратими, батьки… Хтось тримав квіти, інші — фото, всі ледве стримували сльози. Директорка однієї зі шкіл ледь знаходила слова: “Ми навчали Героя. І водночас — втратили нашого Володю…” Панахида, дзвони, державний гімн — усе гупає в груди так, ніби це останній дзвін для кожного з нас. Коротка мова, згадки про шкільні роки — “Він завжди допомагав молодшим, тренував футбольну команду”. Майже кожен присутній згадував про щирість, відвагу й відповідальність хлопців.

Чому пам’ять — це теж зброя? Втома в кожному русі, а далі тільки гірше — бійці продовжують гинути. Проте Полтава пам’ятає своїх синів. Меморіальні дошки — не просто мармур. Це уроки майбутнім поколінням.

Кожна нова плита — це: – Попередження для тих, хто забуває ціну миру – Повага до родин, що останніми залишаються з болем – Мотивація тим, хто ще в строю – Знак для ворога: нас не зламати

Відлуння війни в серцях полтавців Знаєте, що найдужче б’є по серцю? Тиша біля нових меморіальних дошок. Діти, які ще не вміють чітко читати, задають прості питання: “А чому його фото тут?”. І це, мабуть, найсильніший заклик не здаватися. Ніхто не хотів би, щоби назва кожної школи чи вулиці асоціювалася з війною, втім інакше в нас не виходить. Вічна шана Героям! Полтава на колінах не стоїть, навіть коли плаче. — Якщо у вас є можливість підтримати рідних загиблих воїнів — не втрачайте її. Особистий вчинок важливий так само, як згадка та молитва.

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.