У ніч на 23 червня мешканці Полтави прокинулися від гуркоту вибухів. Тієї ночі від російської ракети загинув Стас Попович – ветеран війни, який ще зовсім недавно повернувся зі служби на фронті. Життєрадісний, відкритий, неабияк втомлений, але незламний – саме так його згадують друзі, рідні та побратими.
Що сталося насправді?
23 червня близько другої ночі російські війська завдали підступного удару по Полтаві. Влучання ракети по цивільній інфраструктурі знову обірвало купу доль. Там, серед звичайних людей, під завалами опинився й Стас Попович. Офіційні джерела – і міський голова Полтави Олександр Мамай, і обласна військова адміністрація – підтвердили: серед загиблих у результаті ракетного удару є ті, хто пройшов горнило цієї війни.
Сам Стас був учасником бойових дій: людина з принципами, позицією, готовністю тримати оборону буквально до останнього подиху. Але війна дістає навіть тих, хто щойно повернувся з передової – вдома, там, де хочеться тиші та нормального сну.
Життя і служба Стаса Поповича
Стас Попович не був “гучним героєм” в пафосному розумінні. Його знали як веселого, щирого, трохи іронічного чоловіка – такого собі Паровозика, що завжди тягнув свою команду вперед. Він пройшов всі складнощі, які притаманні фронтовому побуту:
– окопи,
– нічні чергування,
– обстріли,
– втрати побратимів.
Після демобілізації Стас повернувся в Полтаву. Як багато ветеранів, намагався знайти себе і в мирному житті. Але чи було воно мирним? З-під обстрілів на передовій – під ракети у власному місті. “Кому зараз легко?” – іронізував Стас у власному стилі.
Побратими і друзі про загибель Стаса
Для побратимів його смерть – це ще один “лом у серце”. Друзі кажуть: він був людиною, яка любила життя, попри всі темні риси війни, міг жартувати навіть у найважчі моменти.
В його соцмережах – купа світлин із побратимами, волонтерами, дітьми. Він не прагнув слави, просто робив свою справу:
– захищав,
– допомагав,
– підтримував словом і ділом.
Полтава під ударом: що відчувають містяни?
Це вже не перший удар по Полтаві за останні тижні. Місто живе в постійному очікуванні нових тривог. Жодних “безпечних міст” на мапі України більше не існує. Гинуть ті, хто вже “віддав свій борг”. Такі втрати ранять особливо гостро.
Що кажуть про Стаса пересічні полтавці?
– “Сміливо вступив у бій тоді, коли всі сумнівалися.”
– “Не ховався ні за ким, навпаки – підтримував молодших.”
– “Сміявся з усього, навіть із ракетної тривоги – так легше триматися.”
– “Повернувся додому – і знову накрило війною…”
Пам’ятаємо. Не пробачимо
Поховання Стаса Поповича – ще один моторошний день для Полтави. Чергова втрата, яку неможливо виправдати. Місцеві волонтери вже готують підтримку для родини, побратими – черговий спогад, а ти просто сидиш і думаєш: скільки ще таких Стасів забере ця війна?
Хтось скаже – звикнемо. Я не вірю.
Сумуємо разом із рідними. Пам’ятаємо. Віримо, що кожна така втрата не буде марною.
