Полтавщина знову у траурі: Котелевська громада попрощалася з героєм, який приєднався до Небесного легіону захисників України.
Хто він — наш захисник з Котельви?
Ще один звичайний хлопець із маленького містечка… Зовсім не хотілося б писати підручниково, але як інакше? Війна кожного дня забирає найкращих. На жаль, цього тижня Котелевська громада втратила ще одного свого захисника — Михайла Поліщука. Йому було
34. Тихий, працьовитий, колись займався спортом, мріяв побудувати власний будинок десь поруч із маминим садком. Про це розповідають у громаді.
Першим про втрату, як завжди, повідомили рідні. Вже наступного дня — офіційний допис на сторінці Котелевської селищної ради. Серце стискається — ще один син, брат, друг віддав найдорожче за майбутнє України.
Прощання з Героєм: як це відчувається в Котельві
У Котельві вже знають, що зустрічати труну з жовто-синім прапором важко не лише рідним, а й усій громаді. Цього разу прощання відбулося біля місцевої церкви, куди люди йшли мовчки, притискаючи до грудей квіти. Воїнів, яких проводять в останню путь, останнім часом надто багато — навіть старі бабусі на лавках перестали рахувати похоронні процесії.
Емоції громади
– Відчуття порожнечі і злості водночас.
– Плакала навіть молодь — серйозні хлопці, які зазвичай не подають виду.
– Всі пам’ятали: не Михайло пішов на війну, а війна прийшла до нього і до всіх нас.
Якою була його служба на фронті?
Михайло Поліщук служив у лавах Збройних Сил України з 2022 року. Пройшов гарячі ділянки Донеччини, повертався додому на короткі відпустки, проводив час із племінниками і декілька днів навіть навчав сина сусідки грати у футбол. Мав медаль — рідні зберігають її, як святиню.
Остання битва для нього стала на Запоріжжі. Офіційно повідомили: загинув від уламків під час ворожого артобстрілу. Місцеві військові згадують, що сам Михайло завжди дбав про побратимів — ділився навіть останнім сухпайком.
Пам’ятаємо та не забуваємо
Ось лише короткий перелік того, що про нього говорять:
– «Людина із серцем, у якому було місце для всіх».
– «Він умів підтримати жартом навіть в окопі».
– «Життя до війни і після — це зовсім різне. Але Міша не втратив тепла до людей».
– «Завжди був готовий щось лагодити — і техніку, і людські душі».
Вічна пам’ять героям!
І знову в Катеринівському храмі затихли дзвони. І знову в Котельві залунала печальна мелодія військового оркестру. Здається, вже не залишилося слів, які б могли втішити батьків. Серце кров’ю обливається, а в голові лише одне: коли ж це, нарешті, скінчиться?
Пам’ятаймо імена тих, хто стає частиною Небесного легіону. І цінуймо життя, поки воно поруч.
—
Герої не вмирають. Вони залишаються у наших серцях — назавжди.
