Кременчук втратив на війні чотирьох військовослужбовців-земляків

Кременчук втратив чотирьох захисників: у громаді знову прощаються з Героями

Оприлюднено 1 Листопада, 2025

Сумна звістка прийшла до Кременчука — ще чотири життя наших земляків забрала російсько-українська війна. Відчувається, як стискає душу щоразу, коли у місті оголошують чергову дату прощання. Як же складно шукати слова для таких новин, а ще важче — для родин, які втратили найдорожче. Війна невблаганно забирає найкращих.

Імена, які мають звучати

Ці хлопці не просто імена у списку. Вони були друзями, татами, синами — звичайними кременчужанами, які не могли відсиджуватися вдома, коли біда прийшла на українську землю.

Свої життя поклали:
– Максим Іванович Татарчук, 1984 року народження.
– Зіновій Лонгінович Новосад, 1993 року народження.
– Дмитро Сергійович Чорний, 1990 року народження.
– Андрій Олександрович Ємельянов, 1979 року народження.

Вони відважно боронили Україну у гарячих точках фронту. Із різними життєвими історіями — та з однією ціллю: не дати ворогові жодного шансу просунутися далі.

Прощання з Героями

Міська рада Кременчука оголосила день жалоби. Місто завмерло. Порожні вулиці, чорні стрічки на будівлях, й особливий біль у серці кожного земляка. Багато хто проводить обіди у мовчанні, хтось лишає квіти на площах, інші розповідають на роботі про знайомство з хлопцями, яких уже немає.

Що залишається нам? Пам’ять і шана. Вірю — кожен, хто бачив ці обличчя на фото загиблих, ще раз нагадає собі, заради чого ми тримаємося.

Як допомогти родинам?

– Долучитися до збору коштів на допомогу
– Підтримати емоційно — добре слово ранить менше, ніж мовчання
– Просто бути поруч, якщо вони цього захочуть

Коли вже скінчиться ця втрата?

Війна, здається, поглинула наші обличчя, сни, будні. Я — журналістка, яка щиро втомилася писати про смерть таких хлопців, але не можу не писати. Це мій маленький фронт. А як інакше?

Навіть якщо хочеться крикнути: «Досить!». Навіть якщо руки трусяться, а серце натомість вистукує — пам’ятай, пиши, говори. Бо поки пам’ятаємо і не забуваємо — вони житимуть серед нас.

Україна уже стала іншою. Кременчук, як і більшість наших міст, покривається шрамами втрат. Та віра у нашу Перемогу міцніша за смерть і розпач.

Пам’ятаємо. Не пробачимо. Не здамося.

Вічна пам’ять Героям Кременчука!

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.