Сьогодні Кременчук знову зібрався разом, щоб попрощатися з двома своїми захисниками, які віддали життя за Україну. Сльози, свічки, хустки на плечах і щире “дякуємо” за подвиг — це майже все, що можуть дати їм містяни. Все інше, на жаль, залишилося там, на війні.
Імена, які ніколи не забудемо
У нашому місті нині згадують двох кременчужан — Володимира Івановича Чирву та Олександра Валерійовича Зінченка. Обоє були рядовими військовослужбовцями, які служили у різних підрозділах ЗСУ, але їх об’єднало спільне: любов до своєї землі та вибір не стояти осторонь. Тепер їх імена вписано у нескінченний перелік героїв.
Загибель обох захисників стала для Кременчука ще однією незаживаючою раною. Чирва Володимир Іванович народився 1978 року, Олександр Зінченко — 1992-го. В обох були рідні, друзі, плани на життя. Війна забирає найкращих, і тут немає ані перебільшення, ані патетики — це факт, що болить.
Прощання і пам’ять: як Кременчук вшановує своїх героїв
Ось уже другий день поспіль місто збирається біля Свято-Миколаївського собору. Люди несуть квіти, лампадки, приходять сім’ями, з дітьми та старенькими. Декому важко сказати слова підтримки рідним полеглих, тож говорять поглядом або просто мовчать, обійнявши плече вдови чи матері.
Що робити далі? Як жити після такого? Усі ці питання кружляють у голові разом із запахом свічок і сльозами сусідів. Пригортають, дивляться в очі та обіцяють не забути — ось так і тримається країна, навіть попри втому і зневіру, яку вже ні з чим не сплутаєш.
Пам’ять про наших героїв
– Міська рада організувала панахиди і траурний мітинг
– У школах міста пройшли хвилини мовчання
– У соцмережах активно поширюють пости про загиблих
Зворушливий список: кого ще втрачав Кременчук
Це вже не перша, і, на жаль, не остання трагічна звістка для міста. За останні місяці Кременчук поховав ще декількох захисників на місцевому кладовищі. В об’єднанні сліз і скорбот не забуваємо — ця війна торкається кожного.
Ми пам’ятаємо імена:
– Сергій Назаренко
– Дмитро Пашкевич
– Юрій Волков
Що залишається? Тільки триматися. Підтримувати одне одного. Не дозволяти цим іменам згаснути в нашій пам’яті. Адже країна тримається на історіях про таких, як Олександр Зінченко й Володимир Чирва. І навіть якщо на душі тяжко, треба звітувати правду — втомилися, але не зламалися.
Світла пам’ять героям.
