Сьогодні Полтавщина повертається дихати трохи вільніше: додому нарешті повернувся Віктор Лебеденко, наш земляк, який провів у російському полоні майже 7 (!) років. Новина, яку чекали сотні сердець, та, що дає хоч промінь віри серед цієї нескінченної війни.
Що відомо про Віктора Лебеденка
Громадянина із села під Полтавою російські силовики захопили ще на початку 2017 року. Сім’я була в розпачі — чоловік просто зник. Тоді, коли ще вся ця війна, здавалась, десь далеко і не зачепить кожну оселю.
Віктор провів 6 років і 9 місяців у жахливих умовах. За свідченнями родини, він зазнав тортур, примусової праці й повного ігнорування базових прав. Його не бачили сини, батьки і друзі. Весь цей час жінка сподівалась на диво, просила допомоги у волонтерів та писала скарги у всі можливі інстанції.
Як тривало визволення
Процес обміну полоненими — це справжній вулик. Тут і перемовини на найвищих рівнях, і щиро людські сльози на телефонах та у штабах. Довелося витримати десятки відмов, порожніх обіцянок і формальних відповідей.
Звільнення Віктора стало можливим під час чергового обміну між Україною та Росією, про який домовлялись кілька місяців поспіль. Не раз і не двічі доводилося ночами чекати біля телефону або на вокзалі, вірити кожному дзвінку. Але ж дочекались!
До цього часу додому повернулись:
– лише кілька сотень полтавців, які були у російському полоні;
– Віктор став одним із тих, кого тримали найдовше
– ще декілька відчайдушних чоловіків із сусідніх областей
Реакція Полтавщини та сім’ї
Коли стала відома новина — сльози радості перемішались із болем. Бо майже сім років без сина, чоловіка, батька — це вічність. Віктор ледве говорив, але перше слово було: «Додому».
Рідні вже навіть не вірили, що цей день настане. Незважаючи на втому й виснаження, зустріли Віктора всією великою родиною, обіймали й плакали, забувши про час. Місцеві вже готуються підтримати його і морально, і матеріально, щоб повернутись до життя після пережитих катувань.
Що далі: як підтримати та не мовчати
Подібні історії забирають у нас нерви й сили, але повертають віру у людяність — якщо не здамося ми, ніщо не зламає український дух. Волонтерські організації Полтавщини вже запустили збір допомоги для колишніх полонених.
Варто пам’ятати:
– кожен лист, переказ, дзвінок для їхніх родин важливий;
– варто підтримувати родини, які чекають своїх рідних і сьогодні;
– нагадувати про полонених у соцмережах — це тримати тему у фокусі суспільства.
І так, хочеться просто помовчати, порадіти тихо — але всередині ще спалахують сльози. Страшно, боляче, але разом — ми нездоланні.
