Сьогодні, 26 червня, у Полтаві урочисто відкрили меморіальну дошку на честь Андрія Масленнікова – захисника, який віддав життя за Україну під Бахмутом. Сльози на очах, тривога й біль у серці, але й гордість поряд. Ніхто, хто був на заході біля школи №2, де навчався Андрій, не залишився байдужим.
Хто такий Андрій Масленніков
Андрій Масленніков – людина, яка назавжди залишиться у пам’яті полтавців. Народився він у Полтаві 1985 року, навчався у другій міській школі. Після початку повномасштабного вторгнення одразу став до лав захисників, хоча ніхто й не змушував – сам обрав цей шлях, як і тисячі інших наших.
Він був:
– Людиною з щирим серцем
– Хорошим другом
– Відданим патріотом
Колеги згадують, що Андрій завжди підтримував жартом у важкі хвилини, ділився кавою й добрим словом. Його не стало 9 червня 2023 року – загинув під Бахмутом. Полтава втратила Героя… Скільки ще ми їх втратимо?
Як проходила церемонія відкриття
Під низьким липневим небом зібралися рідні, побратими, учителі, знайомі ровесники та друзі Андрія. На фасаді школи №2 з’явилася чорна дошка з портретом і золотими літерами. Ведуча ледве стримувала голос, ксенія трималася за руки з мамою Героя. Коли настала хвилина мовчання – здавалось, що навіть вітер завмер.
Виступали:
– Директорка школи
– Побратими Андрія
– Його сестра
Їхні слова – прості, щирі, дуже правдиві. Всі говорили, що Андрій був не просто солдатом – він був Людиною з великої літери.
Для чого нам пам’ятати Андрія?
У світі, де війна забирає найкращих, важливо не забути імена. Не перетворитися на розмитий натовп із пам’ятників, про які згадують раз у рік. Меморіальна дошка Андрієві Масленнікову – це шматок пам’яті не лише для рідних, а й для всього міста. Чи є в цьому сенс? Це – знак поваги, урок наступним поколінням, відповідь: “Своїх не забуваємо”.
Символічно, що дошка встановлена саме там, де починалось його життя та мрії. Там, де сьогоднішні школярі вибирають свої шляхи.
Як виглядає наша пам’ять сьогодні
– У Полтаві вже менше байдуже зупиняються біля меморіальних дошок
– Рідні Героїв більше не залишені сам на сам
– Діти бачать, за що воюють наші військові
Невелика дошка на стіні – наче тихий плач і гімн сили водночас. Бо війна триває, але пам’ять міцніша за смерть.
Ми не забудемо
Історія Андрія Масленнікова – це не просто рядок на меморіалі. Це окрема історія про людину, яка не втекла, не сховалася, а обрала боротися. Він не був ідеальний. Але він – наш. Полтава завжди пам’ятатиме його ім’я.
Тримаймо пам’ять про Героїв і підтримуймо тих, хто поруч. Бо за кожною меморіальною дошкою – жива, справжня історія.
