Ось воно — довгоочікуване слово, якого чекали тисячі: сьогодні 205 українських воїнів повертаються на рідну землю після тривалого російського полону.
Хвиля емоцій: що відчувають близькі сьогодні
Плакати від щастя чи кричати від радості? Ще не встигли заслуговувати спокійні побачення, як соцмережі вже наповнюються історіями зустрічі. Україна знову побачила своїх воїнів, які місяцями — а дехто й більше року — перебували за колючим дротом російських в’язниць. Серед звільнених — поранені, захисники Маріуполя, Чорнобаївки, “азовці” та нацгвардійці, які стали лицем незламності.
Втім, це не просто цифра. За кожним із 205-ти — чиясь мама, дитина, продавлена листівка, яку тримали під подушкою замість підтримки, поки вдома молилися ще і ще.
Кого вдалося повернути додому?
Цього разу Україна повертає бійців з різних підрозділів:
– Вояки Збройних Сил України;
– Нацгвардійці, серед яких і воїни “Азову”;
– Прикордонники;
– Десантники;
– Медики — людей, які витягали інших навіть під боєм;
– Поранені та тяжкохворі.
Звільнені були серед тих, хто обороняв “Азовсталь”, кого забирали в полон під Іловайськом, хто залишився живим після полону в Оленівці. Для декого це не просто дружба фронту — це повернення з іншого світу.
Слова вдячності: як це зробили
Президент Володимир Зеленський вже опублікував у своїх соціальних мережах відео, де особисто вітає українських захисників. Свою вдячність висловили й у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
За повідомленнями прес-служб, обмін відбувся за підтримки міжнародних гуманітарних організацій та за участю релігійних місій. Зокрема, у перемовинах допомогу надавала й Саудівська Аравія, яка останніми місяцями посилила свою роль у звільненні українських бранців.
Що кажуть звільнені
Плакати не соромиться ніхто. Перші обійми, свіже повітря, запах кави — речі, які стали для бранців символом нової свободи. Один з повернених бійців каже: “Коли побачив небо без ґрат — зрозумів, що таки живий”.
Тепер удома: що далі?
На звільнених чекає медична підтримка, психологічна реабілітація, а головне — довга дорога до себе справжнього, бо війна змінює назавжди. Влада й волонтери вже анонсували спеціальні програми підтримки.
Добра новина — тепер у 205-ти родинах знову можна готувати улюблену страву для Сина, Брата чи Доньки.
Погана — попереду ще сотні імен, ще тисячі жінок і чоловіків, що здалеку кажуть: “Я дочекаюся”.
Повернення, яке запам’ятається
Цей обмін — свідчення того, що Україна не забуває своїх, навіть коли для когось світ звужується до розміру казенної миски. Домівка раптово стає найбільшою мрією, і сьогодні, хай на одну ніч з усмішкою, 205 українських воїнів лягають спати вдома.
Тому не соромно ні сліз, ні слів подяки. Залишається тільки повторити: всі на своїх місцях, а Україна своїх не кидає!
