Скажу прямо: такі новини хочеться писати якомога частіше, бо це — те, чим Україна по-справжньому може пишатися. Війна забрала у нас спокій, надію на легке завтра, проте не змогла відібрати людей, за яких справді гориш зсередини. Отже, сьогодні про героя з Полтавщини.
Хто отримав нагороду і за що?
Днями державну нагороду — медаль “За військову службу Україні” — отримав Іван Федорович, військовослужбовець із невеликого містечка на Полтавщині. Ви, мабуть, уже не раз чули про нього у місцевих новинах — той самий “Ваня з Миргорода”. Щойно минув сороковий день, як він повернувся з ротації, а вже знову на передовій. Яка іронія життя: поки ми сваримось із сусідами через втому, він — рятує наші міста і селища своїми руками.
Іван був відзначений за:
– Особистий внесок у захист країни;
– Виявлену мужність під час виконання бойових завдань;
– Послідовність і відповідальність навіть у найскладніших обставинах.
Думаю, що можна довго сперечатись, хто заслуговує медалі більше — бійці чи їхні мами, але сьогодні — точно його день.
Реакція громади Полтавщини
Новина про нагороду поширилась серед земляків із реакцією, яку складно описати словами. Місцева школа написала на своїй сторінці: “Пишаємось! Наші діти мають з кого брати приклад”. Знайома продавчиня з району одразу пригадала: “Іван ще з дитинства був не з переляканих”. Сусіди розповідають, що Іван після демобілізації допомагає волонтерам і навіть уперто переконує не залишати міста, як би страшно не було.
Що вже казати, коли навіть у радикально різних людей проривається фраза: “Ото герой, таких би ще побільше”.
Що далі? Плани і мрії героя
Що думає сам Іван? Його слова викликають мурахи:
– “Найбільша нагорода — це коли друзі повертаються додому.”
– “Вірю, що Полтавщина зустріне перемогу разом із усією Україною”.
– “Головне — залишитись собою і не дати війні зробити з нас інших”.
Ще жартує, ніби мріє після перемоги купити велосипед і прокатати всю родину вулицями рідного села. А поки — знову в строю.
Чому це важливо
Війна торкнулася кожного жителя Полтавщини. І кожна перемога, навіть маленька, — це сподівання на те, що не дарма терпимо, не дарма боремося. Нагорода Івана — це маленький яскравий промінчик в сірості війни. І так хочеться, щоб цих новин було більше.
—
Втомилися? Всі втомилися. Але наші військові, як Іван, дозволяють нам вірити й триматись. Тож пишаємося, дякуємо та чекаємо їх додому з перемогою.
