Сьогодні, 3 липня, у Полтаві відбулася зворушлива та важлива подія — на фасаді Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка відкрили меморіальну дошку загиблому Захисникові, полтавцю Андрію Тараненку.
Хто такий Андрій Тараненко
Війна, здається, не лишає жодного будинку в Україні без болю. Андрій Тараненко, випускник і викладач цього ж університету, став для багатьох прикладом справжньої мужності. Надійний друг, люблячий син та брат. А ще — досвідчений офіцер, який після повномасштабного вторгнення повернувся до лав ЗСУ, хоча міг залишитися в почутті безпеки умовного тилу.
Чому саме згадують його ім’я? Не лише тому, що віддав життя на передовій. Андрій був тією людиною, яка об’єднувала навколо себе колег і студентів, завжди готовий підтримати й допомогти.
Як проходило відкриття меморіальної дошки
Офіційні промови, хвилина мовчання, сльози. Зібралися рідні, колеги, друзі, студенти і просто небайдужі полтавці.
Декілька слів прозвучало від батьків — коротко і щемно. Згадували дитячі витівки Андрія, жагу до життя, його любов до рідного міста.
Меморіальну дошку освятили військові капелани. Заступник ректора університету особисто висловив подяку всім, хто стоїть на захисті країни, та наголосив на важливості таких нагадувань у стінах закладу.
Стіна університету тепер зберігатиме не лише ім’я, а й якусь невидиму частинку душі Андрія Тараненка.
Пам’ять і вдячність: що далі?
Чи можна просто забути про людей, які заради майбутнього інших втратили все? Очевидно, ні. Саме тому відкриття меморіальних дошок таким, як Андрій, — це не формальність, а шанс зберегти пам’ять, навчити молодь цінувати життя і захищати ті прості речі, які інколи здаються буденністю.
В університеті обіцяють:
– організовувати щорічні зустрічі пам’яті;
– заснувати іменну стипендію для студентів;
– впроваджувати патріотичне виховання на реальних історіях героїв.
Що означає для міста така подія
Полтава знову і знову доводить: своїх героїв тут не забувають. Меморіальна дошка Андрію Тараненку стала ще одним символом — надії, скорботи, але й сили, що дає місту рухатись вперед навіть у найтемніші часи.
Скільки ще таких дощок має з’явитися, поки місто нарешті зітхне з полегшенням? Складно сказати. Але одне ясно напевне: пам’ять про Андрія Тараненка житиме у серцях полтавців. Навіть коли навколо знов лунатимуть постріли.
