Кременчук сьогодні прощався з Героєм — містяни зібралися, аби провести в останню путь Віталія Березовчука, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю від російської агресії.
Прощання, сповнене болю і гордості
Хто хоч раз був на таких церемоніях, той вже не зможе їх забути. Площі, вулиці й двори у ці дні наповнюються тишею, яку порушують дитячий плач, слова вдячності й згорьовані голоси рідних. Сьогодні у Свято-Миколаївському соборі Кременчука зібрались військові побратими, старі друзі, сусіди, волонтери, ті, хто ще зовсім не вірить, що мусить прощатися.
Віталій Березовчук — один із тих, хто не ховався за спинами інших. Він був добровольцем, пройшов складний бойовий шлях, бачив речі, про які більшість із нас навіть не здогадується. Що відчуває родина, яка тримає в руках його крайку форми? Як важко говорити останнє “дякую” людині, яка ще вчора була поруч…
Хто він — Віталій Березовчук?
Про таких, як Віталій, зазвичай кажуть “міцний горішок”. Він служив у лавах Збройних сил України, був розвідником. Останнім часом воював на Донеччині, де і загинув під час ворожого артобстрілу. Йому було всього 34 роки. Залишились батьки, дружина, двоє маленьких дітей — і вічна пам’ять про людину, котра вибрала чинити опір замість втечі.
Близькі згадують його як відкритого, іронічного, дуже небайдужого до чужої біди.
Його цитати звучать сьогодні особливо боляче:
– “Головне — повернутися живим, навіть якщо іноді це неможливо.”
– “Один за всіх – так воно і є, хлопці.”
– “Після перемоги зіграємо у футбол у дворі, а поки — тримаємося.”
Шлях останнього прощання
Процесія рушила від дому Віталія до собору. Попереду — військові з прапорами, за ними — рідні, однокласники, сусіди, побратими, просто люди з Кременчука, які прийшли вклонитися Герою. Хтось, здавалося, тримається спокійно, хтось навпаки не стримує сліз. Тиша, що стояла довкола, різала по серцю сильніше за будь-які слова.
Жителі міста, попри звичну метушню, зупиняли справи, знімали головні убори, хрестилися чи тихо шепотіли молитви — кожен по-своєму дякував.
За традицією, у таких випадках громадяни можуть запропонувати допомогу родині полеглого. Ось декілька способів це зробити:
– Передати кошти або необхідні речі через знайомих
– Узяти участь у організації пам’ятних акцій
– Допомогти з доглядом за дітьми або з домашніми справами
– Не боятися просто сказати теплі слова підтримки родині
Пам’ятаємо кожного захисника
Кожна така історія — це не статистика і не пункт у звіті. Це зруйноване життя, це втрата мрій і великих планів. Хочеться, щоб таких новин було менше. Кожне прощання в Кременчуці — це наш нагадування: війна поруч з кожним із нас.
Світла пам’ять Віталію Березовчуку. Герої не вмирають, доки ми їх пам’ятаємо.
