Коли здається, що сили вже на межі, життя все ж підкидає хороші новини — на Полтавщину повернулися троє наших хлопців, звільнених із полону. Війна точить душу, але така звістка — ковток свіжого повітря посеред суцільної тривоги.
Хто ці герої?
Минулої доби, під час чергового обміну, до України вдалося повернути ще 90 наших захисників. Серед них — троє військовослужбовців із Полтавщини. Відомо, що додому повернулися:
– Андрій Криворучко, 32 роки, із Полтави.
– Сергій Назаренко, 41 рік, із Гадяча.
– Олексій Черниш, 27 років, із Лубен.
Імена прості, звичайні, наші — як і тисячі інших хлопців, що нині на війні. Але тепер вони вже вдома. Обіймають рідних, відчувають землю під ногами й смак борщу, якого не було в полоні.
Якими були ці довгі місяці?
Чесно — не кожен наважиться говорити про це. Повернення з полону — це непросто “приїхати додому”. Це наче знову вчишся жити: чути музику, бачити обличчя дружини чи дітей, просто пити чай на кухні.
Полтавська обласна військова адміністрація повідомила деталі про наших земляків: хлопці перебували у ворожому полоні майже рік — пекельні місяці зневіри та болю. За цей час змінилося все. І в країні, і вдома, і в середині кожного з них.
Медики вже обстежили повернутих: фізично вони виснажені, але життєвої іскри в очах не втратили. Психологічна підтримка — обов’язково, і час. Бо не загоюються такі рани швидко, ні.
Реакція Полтавщини
Ну як тут не зрадіти! Районні чати, соцмережі, робочі офіси — всі обговорюють це повернення. Коли країна вся живе війною, кожен такий обмін — головна подія дня. І вже традиційно:
– Волонтери зустрічають із квітами й теплим обідом.
– Містяни передають передачі й листи з побажаннями здоров’я.
– У місцевих церквах дякують за диво — бо інакше не назвеш.
Ці хлопці тепер для багатьох — символ віри, що дочекатись близьких із пекла можливо.
Що далі?
Попереду — реабілітація, зустрічі з сім’ями, повернення до нормального життя. Полтавська адміністрація вже анонсувала підтримку:
– Курси психологічної допомоги.
– Медична реабілітація.
– Матеріальна допомога від місцевої влади.
Чи стане їхній досвід комусь прикладом? Безперечно. Та головне — хай уже ніхто не знає, що таке російський полон.
Здається, країна сьогодні дихає трохи легше. Бо ще троє наших вдома. Україна завжди зустрічає своїх героїв — із квітами, обіймами й теплим чаєм на старій кухні. З рештками надії й бажанням жити.
