Довго і важко шукати слова, коли перед тобою стоїть чоловік, який попрощався зі своїм сином – захисником країни. Сьогодні, 26 червня, в Миргороді Полтавської області, в будівлі районної адміністрації відбулася подія, що розриває серце: батькові полеглого захисника передали державну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня, який його син отримав уже посмертно.
Сльози, гордість і тиша у залі
Щойно в залі прозвучало ім’я Героя – Сергія Іванченка – люди завмерли. Його батько, Петро Іванченко, притискає до грудей блискучу нагороду, яку син, на жаль, ніколи вже не побачить. Всі добре знають: таких історій не бракує у нашому тихому містечку, і з кожною новою новиною війна ще більше заходить у наші сім’ї.
Вручав орден голова Миргородської районної військової адміністрації Олег Куча. Він зачитав уривок з указу Президента і, не стримавши сліз, подякував сім’ї за мужність і витримку. Хоча слова вже нічого не змінять…
Як гинуть найкращі: історія одного воїна
Сергію Іванченку було
32. До початку повномасштабного вторгнення він працював техніком у місцевій агрофірмі, мріяв про відпустку з родиною. У березні 2022-го добровольцем пішов до лав ЗСУ. Ще тоді казав: «Як не я – то хто?». Його підрозділ утримував позиції біля Бахмута, там 19 листопада життя Сергія обірвалося від ворожого снаряду.
Нагорода знайшла свого героя через сім місяців. Офіційне формулювання звучить знайомо: «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовідданість і високий професіоналізм». Але за кожною літерою стоять справжні нелюдські випробування, біль матері, мовчання батька і безсонні ночі побратимів.
Що означає орден для рідних: не просто метал і червона стрічка
Бачити, як батько тримає у руках державну відзнаку, – це завжди і біль, і гордість водночас. Для багатьох родин, чиї сини та доньки не повернулися з фронту, кожен такий момент значить набагато більше, ніж формальні слова подяки. Хтось у залі зітхнув: «Хоч би це був останній орден, який віддали за загиблого…»
Як виглядає церемонія вручення нагороди?
– Родину заздалегідь запрошують до адміністрації або військкомату
– Присутні керівники органів місцевої влади, військові, друзі полеглого
– Зачитується указ Президента
– Вручається нагорода рідним під оплески або важку тишу
Війна щодня вириває частину з наших сердець, але ці скромні церемонії – маленьке нагадування про справжню ціну свободи. Ми пам’ятаємо, і не забуваємо жодного імені.
Без пафосу: вдячність – це дія, а не тільки слова
Такі новини пишуться важко. Вже втомилися від гучних рядків, але головне – не черствіти. Можемо багато говорити про героїзм, але краще пам’ятати кожного конкретного Сергія, кожного Петра, кожну Олену.
Що можемо зробити ми, прості містяни?
– Підтримати сім’ї загиблих не лише словом, а й дією
– Брати участь у місцевих благодійних ініціативах
– Не мовчати про особисті історії наших Героїв
– Донатити на потреби ЗСУ (скільки не було б битв, фронт все ще потребує нашої помочі)
– І просто не забути
Пам’ятаємо. Шануємо. Не пробачаємо.



