Кременчук втратив на війні двох захисників

Суспільство

Кременчук втратив ще двох героїв: місто схиляє голови перед захисниками

Оприлюднено 1 Червня, 2026

У Кременчуці знову панує сум — місто втратило ще двох своїх захисників, які загинули на фронті, захищаючи Україну.

Печальна звістка для всього міста

Жителі Кременчука з болем і розпачем сприйняли новину про загибель Сергія Сімоненка та Олександра Борисенка. Ще вчора їхні родини чекали дзвінка чи бодай короткого повідомлення, а сьогодні — приречено шукають слова підтримки одне для одного. Як тут не згадати: «Герої не вмирають?» Але чомусь здається, що це лише слова… Бо порожнеча після них залишається справжньою.

Сергій Сімоненко: останній бій

Війна не розбирає, хто в тебе за спиною — досвід чи лише бажання боронити свою землю. Сергій Сімоненко, кременчужанин, був військовослужбовцем 66 окремої механізованої бригади. Він загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. За плечима Сергія залишились не лише рідні та друзі, а й все місто, яке він уособлював своєю мужністю. Йому було лише 39 років.

Любив життя
Служив прикладом для побратимів
Мріяв повернутися додому

Олександр Борисенко: світла пам’ять бійцю

Олександру не було й сорока. Ще в школі він говорив друзям: «Щоб не сталося — буду захищати». І таки дотримав обіцянку. Був на передовій з перших тижнів великої війни. Загинув під час обстрілу в Луганській області. Його згадують як людину з чистим серцем і відкритою душею.

Вічна пам’ять героям: як попрощатися

Попрощатися з Сергієм та Олександром кременчужани зможуть у стінах міської громади, дати та час повідомлять додатково на сайтах місцевих новин. Поховають воїнів з усіма військовими почестями. Чи можна звикнути до таких втрат? Риторичне питання. Кажуть, що ні.

Список пам’яті Кременчука поповнився ще двома іменами:

Сергій Сімоненко (66 ОМБр)
Олександр Борисенко

Світла пам’ять кожному. Без них місто уже не таке саме.

Ще трохи особистого

Пишу ці рядки і ловлю себе на думці — як не втомитись від усього цього болю? Але не писати — не маю права. Можливо, саме слово допоможе зберегти пам’ять, не віддати забуттю імен тих, хто тримає для нас небо. Тримаймося.

Герої не вмирають. Але щось у мені війна таки забирає разом із кожним із них.

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.