Кременчук знову опиняється в трагічних новинах — війна забрала життя ще двох наших захисників. Серце стискається, коли бачиш ці прізвища на меморіальних публікаціях. І щоразу боляче, наче вперше.
Хто ці герої?
Від рук російських окупантів загинули двоє кременчужан: Сергій Іванович Романчук і Валентин Сергійович Кравченко. Обоє — бійці Збройних Сил України, військові, до яких зараз у всіх на вустах тільки слова вдячності та сльози.
– Сергій Романчук був мобілізований ще 2022 року, пройшов Луганську та Харківську області.
– Валентин Кравченко — кадровий військовий із досвідом, нещодавно мав повернутися у коротку відпустку, та, як це часто буває останнім часом, не дожив до зустрічі з рідними.
Обидва хлопці віддали свої життя на передовій, прикриваючи плечі своїх побратимів. Їхню відданість і сміливість не можна переоцінити.
Як прощалися з героями
І знову Кременчук у жалобі — чорні стрічки, запалені лампадки та нескінченні “чому?”. Городяни вийшли провести своїх героїв в останню дорогу. У Штабі оборони та на центральній площі міста лунали молитви, військові почесно віддали шану, друзі й родичі читали прощальні слова, які рвали душу на шматки.
– Учителі пригадували, як Сергій у школі завжди був опорою для друзів.
– Валентин захоплювався автоспортом, і завжди говорив: “Головне — не швидкість, а впертість”.
Що тут казати. У кременчужан ця впертість у крові. Але від таких втрат втома всередині наче камінь…
Що ми можемо зробити зараз?
Це питання — у віруванні. Можна просто мовчки плакати, а можна й діяти. Допомагати сім’ям, підтримувати одне одного й не забувати жоден день про тих, хто ризикує життям прямо зараз.
– Поговорити з рідними загиблих — уже підтримка.
– Донатити на дрони чи аптечки для підрозділів, де служили хлопці.
– Не забувати писати листи захисникам, навіть якщо ніколи не писав поштою — їм це важливо.
Місто втратило двох своїх синів. Але має мільйони приводів не здаватися. Втомилися всі — від малого до великого. Та поки є хоча б одна людина поруч із свічкою пам’яті, ми всі разом.
Висновок
— і трохи особистого
Журналістський блокнот уже вщент списаний прізвищами… Серце кожного разу стискається, бо кожна смерть — це не просто героїзм, а гіркий біль живих. Тримаємося, тримаємо фронт і пам’ятаємо: герої не вмирають, поки живе їхня історія.
Слава Україні. Вічна пам’ять захисникам Кременчука.
