Війна не відпускає. Щотижня, ледве не щодня… Україна знову проводжає Героя. 4 червня Миргородська громада віддала останню шану своєму землякові — Олександру Скрипченку, бійцю, який загинув у бою за незалежність держави.
Хто був Олександр Скрипченко
Не в кожній біографії є місце для подвигу — але Олександр Скрипченко був саме з тих людей. Він народився і виріс у Миргороді, тут усе своє життя працював на благо громади, мав друзів, родину, надії й мрії. До війни трудився, як й інші, не шукав слави. А коли росія вторглася повномасштабно, не чекав ані хвилини. Без вагань вступив до лав Збройних сил, як сотні тисяч українців, які не змогли залишитись осторонь.
У нього були:
– дружина й діти, які тепер отримали звання “сім’ї Героя”;
– улюблена справа, яку полишив задля оборони рідної землі;
– друзі, котрі не вірять, що його більше немає;
– мрії, які війна вкрала у нього, як у тисяч хлопців по всій Україні.
Останній шлях: як проходило прощання
Миргород. Центральна площа міста, прапори з чорними стрічками, сльози, тиша… Я вже не пам’ятаю коли востаннє бачив стільки людей з квітами одночасно. Бійця зустрічали на колінах — одні схилили голови, інші плакали навзрид. Священник відправив молебень, побратими й близькі згадували Олександра як добру, щиру, мужню людину. Ту, котра завжди перша приходила на допомогу.
Серед прощальних слів найчастіше звучало слово “пам’ятаймо”. Так, ми пам’ятаємо, хоча, зізнаюсь чесно, ця пам’ять щоразу ріже душу…
Кому сьогодні найбільше болить
– Рідним і друзям, для котрих він був частиною життя
– Побратимам — там, на передовій, немає місця для “залишити у спокої”
– Кожному з нас у цій втомленій і водночас незламній країні
Миргородська громада вшановує своїх Героїв
Кожна така смерть змушує нас задуматися: а чи робимо ми все задля Перемоги? Миргород час від часу сколихує траурна звістка, але місто не здається. Останній шлях Олександра Скрипченка — це ще одне нагадування про ціну спокою.
Громада підтримує сім’ї загиблих:
– Проводиться збір допомоги родинам полеглих захисників
– Організовуються поминальні та пам’ятні заходи
– Місцеві мешканці тримають зв’язок із військовими, допомагають гуманітаркою, речами, коштами
Мабуть, серед нас немає жодної сім’ї, яку б не торкнулася війна…
Що далі?
Чи є слова для матері, яка втратила сина? Чи знайдуться нові тексти для новин, у яких йдеться про ще одного полеглого захисника? Щиро кажучи, вже не вистачає слів. Але кожна така новина — це нагадування, що наше життя йдеться далі саме завдяки таким, як Олександр Скрипченко.
Вічна пам’ять Герою.
Слава Україні.
