Цього тижня Лубенщина тихо готується провести в останню путь свого захисника — Олександра Гулака. Сьогодні вже не вистачає слів, щоб передати біль та вдячність. Як це пережити? Як ще не звикнути сумувати на пів життя?
Дорога ціною свободи
Коли на схід країни летять тривожні звістки, хтось може вимкнути телевізор чи відкласти телефон, але для рідних і земляків Олександра це не якісь абстрактні події — це їхній особистий біль. Олександр Гулак, який добровільно став на захист країни ще у травні 2022 року, воював мужньо та невтомно. Його підрозділ героїчно тримав позиції під Бахмутом. Саме там 27 червня доля вирішила — його ім’я назавжди впишеться у список полеглих Героїв.
Хто він був?
— Людина з великим серцем, як згадують у рідному селі. Вільний, добрий, розважливий.
— Справжній друг, який завжди підставляв плече.
— Вірний син України.
Остання дорога: дата і місце прощання
Попрощатися з Олександром Гулаком можна буде в рідному Новооріхівському старостинському окрузі.
Церемонія розпочнеться 2 липня о 12:00 біля його дому. О 13:00 жалобна процесія вирушить до місцевого храму, де проведуть службу. Далі — прощання на сільському цвинтарі.
Що радять організатори похорону:
– Взяти з собою квіти (хоча б одну гілочку маку чи волошки, як у дитинстві)
– Не забути біло-синю стрічку — це невеликий знак єдності
– Дотримуватися порядку та поваги
– Долучитися до почесної варти пам’яті
– Підтримати сім’ю (чи хоча б просто обійняти)
Листи подяки й незакінчена історія
Війна — це не про героїзм у підручниках. Вона про зламані долі, відсутність майбутнього вечері в родинному колі, про несправедливу тишу за святковим столом. Люди, які залишаються вдома, теж проходять свою тиху війну. Олександр Гулак був і залишиться захисником, справжнім прикладом гідності та сили.
Кожен із нас може зробити чесний жест — згадати полеглого не лише цього дня, а й завжди:
– молитвою;
– добрим словом;
– допомогою сім’ї Героя.
Сумна статистика, яка не має стати буденністю
За офіційною інформацією, з початку повномасштабного вторгнення тисячі українських воїнів заплатили життям за те, щоб наші міста прокидались під мирним небом. [Огляд втрат серед ЗСУ — офіційний ресурс](https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3714280-smi-ozvucili-cisla-vtrat-zsu-i-rosijskih-vijsk-na-veliku-vijnu.html “Втрати ЗСУ” rel=”nofollow noindex”)
Та хіба можна дозволити собі звикнути до втрат? Питання риторичне. А поки — пам’ятаємо про Олександра. Не забуваймо, за яке завтра він боровся.
