Життя кипить попри вибухи, і сьогодні в Полтаві відкрили виставку пам’яті Олександра Келима. Людина з фотоапаратом і пензлем. Він ішов вулицями міста, щоб зберегти наше минуле й справжнє. Тепер його роботи виставлені так, щоб ми не забували — і не закривали очі.
Ким був Олександр Келим?
Про Келима в Полтаві знали: не тому, що він любив шум, а тому, що його роботи змушували зупинитися серед вічної метушні. Художник, фотограф, викладач. Близькі кажуть: по-справжньому глибокий. Працював у різних жанрах — від реалістичних пейзажів до експериментальної фотографії. Вмів бачити красу, яка ховалася у затишних полтавських дворах і навіть у буремних днях, коли неспокій не відпускає країну.
Як проходила виставка
Експозиція розгорнулася у приміщенні Діалогу культур імені Олеся Гончара. Зібрали більше 70 робіт — це і картини, і чорно-білі фотосвідчення. Люди заходили, мовчали, розглядали кожну деталь. Дехто плакав. Організатори підготували куточок пам’яті, де можна залишити свої думки чи спогади про художника.
Серед представлених робіт знайшли місце й такі (маленький перелік, бо вмістити все неможливо):
– Пейзажі рідної Полтави.
– Фотопортрети місцевих митців і простих городян.
– Проникливі світлини воєнних буднів.
– Абстрактні роботи, які дивують і змушують ставити запитання.
Чому ця виставка важлива зараз
Не приховую — війна виснажує. Бинти на серці згортати важко, але такі події потрібні. Вони повертають людське. У часи, коли шумить небо, виставка Олександра Келима дає дихнути вільно. Його філософія проста: треба ловити мить, тримати її в руках і передавати далі.
Що надихає у виставці?
– Вона нагадує: життя триває навіть тоді, коли здається, що все завмерло.
– Мистецтво — це прихисток для думок і болю.
– Пам’ять про авторів таких, як Келим, береже нас сильнішими.
Реакції відвідувачів та близьких
Було затишно і трошки гірко. “Без Олександра виставка відчувається порожньою”, — сказав друг родини. Але світлі його роботи наповнили залу. В соцмережах лунають слова підтримки, люди діляться враженнями, дякують за збережену пам’ять. Син художника подякував організаторам і тихо додав: “Батько любив Полтаву, а сьогодні Полтава пам’ятає його”.
—
Ця виставка — ковток повітря для тих, хто цінує справжнє й не боїться сумувати. Олександр Келим залишив після себе не просто фотографії — він залишив емоції, які відчуваєш попри втому, розпач і небезпеку. І, мабуть, саме завдяки таким людям ми не відриваємося від коріння.
