Всі ми чекали цього дня. Серед облич, що виходили з переповненого автобуса, майже кожен міг знайти когось свого – кума, сусіда, друга дитинства. 14 полтавських захисників після довгих місяців поневірянь нарешті повернулися додому. Без пафосу: просто живі, просто вдома.
Хто саме повернувся додому
Цей обмін став для багатьох родин справжнім дивом. За інформацією штабу Координації з питань поводження з військовополоненими, серед звільнених є не тільки військовослужбовці ЗСУ, а й бійці Нацгвардії та прикордонної служби. Усі — мешканці Полтавської області. Хто би міг подумати, що один старий фрагмент дитячої футболки може виявитися єдиним свідченням того, що ця людина ще десь там, у неволі, але живе.
Серед повернених:
– Олександр Кривенко – боєць, який просидів у полоні понад 11 місяців.
– Андрій Савченко – молодий медик, якого чекали в Горішніх Плавнях.
– Сергій Литвин, Михайло Пащенко, Євген Ковальчук – їх імена, здавалося, вже затерлися в рапортах… Але ось вони, під рідними тополями.
– Ще 10 хлопців – кожен із надломленим, але не зламаним поглядом.
Як? Чесно, ще не віриться. Кажуть, військовополонені не говорять про пережите — надто багато болю, надто свіже.
Емоції близьких і непрості реалії
Хтось плаче, хтось мовчить і просто тримає за руку. На пероні станції – мурашник із людей, телефонів, прапорів і… слів. Тут, поміж обіймів, найважче сказати “дякую”, бо розумієш — ніколи не віддячиш достатньо. Мами, дружини, діти. Всі вони пережили цю війну кожен по-своєму. Комусь здалося, що час зупинився, комусь – що ось-ось розірветься серце.
“Було найстрашніше — не знати,” — говорить мама одного з бійців.
“Всі снилися. Живі, у формі, ніби знов на кухні, чай п’ють…”
Що відомо про обмін
Останній обмін відбувся наприкінці червня. Загалом вдалося повернути 90 українських військових. Серед них — 14 наших земляків. Українська сторона і волонтерські організації знову вкотре наголошують: знайти, відчути, витягнути з пекла кожного — ось що зараз головне.
Зрозуміло, що родини мають пройти непростий шлях реабілітації:
– медичне обстеження
– психологічна підтримка
– відновлення документів
– просто побути разом
Більшість хлопців виглядали змученими, але щасливими. Дуже хочеться, щоб держава про них не забула не лише першого тижня.
Далі буде
На Полтавщині радіє кожен, хто чув ці новини. А тих, хто досі не повернувся, чекають. Можливо, хтось із них вже йде додому, ховаючи дрібку землі в кишені і сподіваючись, що наступного разу з автобуса вийде він.
Повернення своїх — завжди маленьке свято. Навіть якщо за вікном війна.



