Гірка новина сколихнула Миргородську громаду: на щиті додому повернувся воїн, який виборював свободу кожного з нас – Руслан Безніщенко. Болить. Дуже болить, щодня стискує в грудях: скільки ще триватиме ця війна, й скільком ще родинам доведеться зустрічати своїх героїв не так, як хотілося б? Втома і злість переплелись у тісний клубок, але пам’ять та вдячність сильніші. Ми знову втратили захисника – людину з великої літери.
Хто такий Руслан Безніщенко?
Руслан Безніщенко – мешканець Миргородської громади, справжній патріот і воїн, який з перших днів повномасштабної війни став у стрій Збройних сил України. Служив у бойових підрозділах, захищав Україну на найгарячіших напрямках. Про таких, як Руслан, звикли казати: “Тихий герой”. Без пафосу й гучних слів, але з беззаперечною вірою в Перемогу й любов’ю до своєї землі.
Він згуртовував навколо себе побратимів, підтримував слабших, жартував навіть тоді, коли було не до жартів. Але, мабуть, саме такі люди й тримають нас на плаву зараз – і на фронті, і в тилу.
Останній шлях додому: проводи Героя
Сьогодні русланів рідний Миргород зібрався провести його в останню путь. Серця людей не витримують цієї несправедливості, сльози стоять у багатьох на очах – і у чоловіків, і у дітей. Воїн повернувся додому не так, як мріяли рідні, не з перемогою, а на щиті.
Як попрощаються з Русланом?
– Чин прощання з Героєм пройде у місцевому храмі.
– Панахиду відслужить настоятель Миргородської церкви.
– Поховають Захисника на Алеї Слави – там, де спочивають кращі сини громади.
На всіх церемоніях лунатимуть військові салюти, напутні слова побратимів, сльози вдячності й горя родичів. Відтепер ім’я Руслана Безніщенка назавжди вплелося в історію громади.
Війна в серці громади: як живуть далі
Хтось скаже: “Життя триває”. Але кожна втрата для нас – кривава рана. У наших мирних містах, школах і лікарнях дедалі більше з’являється імен людей, завдяки яким ці буденні речі взагалі можливі.
Українці пам’ятають своїх Героїв
– Щороку в селищі будуть проходити заходи на честь Руслана й інших полеглих воїнів.
– Дітям розповідатимуть правду про реальних героїв, не з книжок, а з життя.
– Місцева влада пообіцяла підтримати родину воїна.
Як там казав один наш знайомий воїн: “Пам’ятайте всіх поіменно. Особливо тих, хто більше не скаже – Слава Україні!”.
Що ми можемо зробити зараз?
Кожна втрата на фронті – ще одна мотивація не здаватися, не забувати, заради кого триває наша боротьба.
Кожен із нас може:
– Підтримати родини полеглих воїнів добрим словом чи ділом.
– Волонтерити або донатити на потреби ЗСУ.
– Не бути байдужими: на роботі, у розмовах, у щоденних справах.
– Не забувати Героїв і їхні імена.
Безніщенко Руслан – назавжди у серці громади. Герої не вмирають. Але дуже хочеться, щоб до цієї фрази ми більше ніколи не додавали нових імен.
