За останню добу мешканці Гребінківської громади отримали страшну звістку — на фронті загинув їхній земляк, військовослужбовець, який до останнього подиху захищав Україну. Війна продовжує забирати у нас найкращих, і невідомо скільки ще болю доведеться витерпіти нашій країні. Кожна така новина — це не просто статистика, це розбите серце кожної сім’ї і ще одна чорна стрічка на нашій спільній пам’яті.
Хто саме загинув і як дізналась громада
Зранку 2 червня стало відомо про загибель військовослужбовця з Гребінківської громади Полтавської області — Руслана Сидоренка. Йому було 34 роки. Про цю сумну подію повідомила Гребінківська міська рада на своїй офіційній сторінці у Facebook. Сусіди, однокласники, земляки згадують Руслана як трудолюбивого, щирого та відповідального чоловіка, який у вирішальний момент став до лав ЗСУ, не вагаючись і не шукаючи виправдань.
Руслан був мобілізований до лав Збройних Сил України ще влітку 2023 року. Він служив у одному з підрозділів, які беруть участь у стриманні ворога на східному напрямку. Загинув у бою під час виконання бойового завдання. Перемагають у війнах не генерали, а отакі Руслани — чесні, звичайні чоловіки, яких забирає війна.
Підтримка родини загиблого
Без сина, чоловіка, батька залишились найрідніші. Міська рада та вся Гребінківська громада висловили співчуття рідним і закликали земляків долучитися до організації гідного прощання з Русланом. Уже відомо, що перед похороном у громаді оголосять жалобні дні — буде приспущено державні прапори, скасовано розважальні заходи.
Що робить громада у такі моменти? Ось кілька важливих кроків:
– Оголошення жалоби на території громади.
– Збір допомоги для родини загиблого воїна.
– Організація зустрічі “живим коридором” тіла героя.
– Проведення мітингу-реквієму на честь захисника.
Чому це важливо: кожен герой – наш біль і пам’ять
Чи зміниться щось від ще однієї новини про загибель захисника? Не зітруться з лиця землі ні сльози матері, ні спогади про добрий сміх Руслана. Але якщо ми будемо просто мовчки сприймати ці втрати — не буде в нас майбутнього. Саме такі люди, як Руслан Сидоренко, тримають небо над нашими головами.
Я вже збився з рахунку, скільки разів довелося писати про падіння у боях ще одного земляка. Та кожен із них заслуговує не тільки на хвилину мовчання. Варто:
– Продовжувати допомагати армії.
– Підтримувати родини загиблих вояків.
– Говорити про ціну свободи щодня.
Як би не боліло, мусимо пам’ятати і не здаватися.
Пам’ятаємо, сумуємо, підтримуємо
Вічна пам’ять, Руслане. Гребінківська громада сумує і схиляє голову перед Твоїм подвигом. Для когось ти — просто новина у стрічці, а для своїх — цілий світ. Світ, якого не стане завтра, але який залишить по собі справжню любов до України та рідних людей. Зупинімося, помовчимо. І зробімо ще щось важливе — для Руслана, для кожного нашого героя.
