26 червня місто Лубни знову збирається разом, щоб провести в останню путь одного зі своїх захисників – Миколу Пугайова. Його серце не витримало тягаря війни та пережитого на фронті.
Життя, обірване війною
Ще вчора – жива людина, сьогодні – портрет у чорній рамці… Миколі було
49. Він народився й виріс у Лубнах, тут навчався, тут залишались його друзі, родина, аматори-рибалки й дайвери, з якими колись разом ловив щастя на березі Сули.
Коли на Україну напав ворог, він не вагаючись повернувся до служби. Став до речей з позиції справжнього чоловіка: “Хто, якщо не я?” І таки не схибив – віддав найдорожче, зношене війною серце.
Громада у скорботі
В останні місяці Микола служив у підрозділі територіальної оборони. Тих, хто добре знав його, важко уявити без легкої посмішки й доброї ради – але тепер залишились лише світлі спогади. Війна вириває з коренем іще молодих і сильних, змінює обличчя міст і людей. Лубни сумують.
Прощання із героєм відбудеться:
– 26 червня
– 11:00 — панахида в Свято-Покровському храмі
– 12:00 — громадська церемонія на центральній площі
А далі ще тиша біля могили й гірке: “Спочивай з миром, побратиме…”
Микола Пугайов: як його пам’ятають у Лубнах
– Людина з відкритим серцем
– Чоловік, що завжди знаходив слова підтримки
– Справжній друг і надійний побратим
– Символ мужності для багатьох підлеглих і товаришів
– Син, батько, чоловік … Усе найкраще забирає війна.
Якими словами описати біль і втрату? Якими цифрами порахувати сльози дітей, коли війна забирає їхніх батьків? Немає таких методик. Є лише слід у серці, що не затягується.
Що може зробити кожен
Здавалося б, війна давно мусила набриднути – але кожна нова втрата дряпає душу по-новому. Якщо маєте змогу – підтримайте родину Миколи, згадайте про нього добрим словом, доповніть ряди волонтерів, допоможіть фронту. Найменша дія іноді означає більше, ніж добірні слова у газетній статті.
Поки війна забирає людей з теплими іменами, завдання живих – не зламатися та пам’ятати. Вічна пам’ять герою Миколі Пугайову.
