Ще одне ім’я, ще одна біографія, яку неможливо завершити словами «життя продовжується». Решетилівська громада знову у жалобі: на фронті загинув її земляк Олександр Вершинін. Від цієї новини холоне в жилах кров, а буденність — розбивається на уламки.
Хто такий Олександр Вершинін?
Про Олександра Вершиніна знали всі: тут, де рідна вулиця — не просто дорога додому, а справжній фронт життя. Народився і виріс у Решетилівці, тут створив сім’ю. Останні роки працював водієм у місцевому підприємстві — жартував, що на дорозі завжди є місце для подвигу, а на війні — тим більше.
У перші дні повномасштабного російського вторгнення Олександр не вагався. Пішов до лав Збройних сил України, залишивши все, крім віри в перемогу. Товариші згадують про нього тепло: добрий, ввічливий, завжди готовий підставити плече і — що вже там — підбадьорити добрим словом чи смішною історією.
Останній бій
Ворожий снаряд не питає про плани, дітей чи сни. 8 червня стало чорним днем для Решетилівки: серце Олександра зупинилося на бахмутському напрямку. Так, тим самим, про який щодня говорять ниють у сводках, де лінія фронту — це скоріше лінія життя і смерті.
Військова частина, де служив Олександр, трималася до останнього. Товариші розповідають: він завжди був там, де гаряче. Та й напевно, інакше воно й не буває на війні.
Пам’ять, яка не стирається
Прощатися з Олександром — це не просто церемонія. Це ще один біль на серці громади. Люди й досі перераховують загиблих у темряві — ось іще один… іще один… немає кінця цьому списку.
Усім нам треба:
– пам’ятати імена
– підтримувати родини загиблих
– не опускати руки
– допомагати один одному
– берегти себе й близьких
Поховали Олександра у рідній Решетилівці. Його діти залишаться без тата. Друзі — без товариша. Україна — без ще одного героя, який міг би жити й радіти, а змушений був загинути.
Де брати сили?
Добре, якщо чесно, відповідь на це питання часом губиться під шаром втоми й болю. Проте знаходимо. Хтось каже: «до перемоги», хтось — «за синів і дочок». А поки що, навіть у найважчі часи, залишаймо територію для людяності та любові.
Вічна пам’ять тобі, Олександре. Україна не забуде.
