Війна точиться не десь там, у новинах чи на карті. Вона тут, стукає у домівки й залишає шрами на серці. Учора Полтава вкотре змушена була прощатись із своїми воїнами — мужніми синами нашої землі, які полягли за Україну.
Прощання, що крає душу
Цього разу на Соборному майдані зібрались сотні людей — від зовсім юних до сивочолих. Усі з квітами, свічками і болем, який не приховаєш ні під маскою, ні за опущеними очима. Прийшли попрощатись із Віталієм Гніденком, Ігорем Сербіним, Павлом Омельченком та Андрієм Юрченком. Всі вони віддали найдорожче — власне життя.
Неможливо звикнути до цих церемоній. Щоразу здається, що дихаєш осколками слів…
Хто були наші герої
Кожен із загиблих — не просто прізвище в офіційному повідомленні.
– Віталій Гніденко: вчитель, добрий сусід, завжди із усмішкою, якою вмів підтримати.
– Павло Омельченко: батько двох діток, ветеран кількох ротацій, справжній боєць.
– Ігор Сербін: спортсмен, знаний серед молоді, його любили за прямоту й справедливість.
– Андрій Юрченко: волонтер, чий позивний знали у кількох бригадах.
Усіх їх знали — і не було байдужих, коли називали ці імена. Комусь вони допомогли зібрати гроші на лікування, когось повезли у шпиталь, комусь шукали бронік…
Прості, складні слова скорботи
Біль втрати не вміщається у короткі прощальні слова. Прийшли побратими, студенти, викладачі, колеги. Священник коротко, щиро говорить: “Захисники йшли на смерть не тому, що не цінували життя, а тому, що цінували його для нас усіх”.
Хтось читає вірш. Хтось мовчить, бо більше немає сил. Декого під руки виводять — сльози, якими сьогодні залито Полтаву, могли б створити нову річку.
Список героїв, з якими прощалась Полтава
– Віталій Гніденко (загинув на сході країни)
– Павло Омельченко (загинув у зоні бойових дій)
– Ігор Сербін (загинув під час виконання військового обов’язку)
– Андрій Юрченко (загинув, рятуючи побратимів)
Цей список, на жаль, не стає коротшим.
Тепер вони у нашій пам’яті
Що лишається після таких прощань? Німота, злість, але й вдячність… Полтава сумує, Полтава тримається разом. Родинам воїнів висловили співчуття уся громада, місцева влада, волонтери та школярі. Для найменших ці смерті — перші у їхньому житті, для старших — нові сліди давнього болю.
Скільки ще буде таких новин? Хто відповість?.. Але доки ми живі, імена наших Захисників житимуть у серці міста. Слава Героям.
