В Котелевській громаді попрощалися із 53-річним військовослужбовцем, який загинув, захищаючи Україну

Оприлюднено 30 Вересня, 2025

У Котелевській громаді знову сумно й важко. 8 червня рідні, друзі, побратими та звичайні жителі прощалися з Сергієм Кравченком — мужнім 53-річним військовим, котрий поклав своє життя за свободу й незалежність нашої країни. Серце обривається щоразу, коли гинуть такі люди. Ну скільки ще?..

Прощання, яке залишає слід Панахиду за Сергієм провели у рідному селі Комишня, біля місцевого Будинку культури. Люди прийшли з самого ранку. Хто з квітами, хто зі сльозами, хто з болем у душі — кожен зі своїм спогадом про Сергія. Тиша. Дзвінка, глуха, справжня. Тільки стяги і плакати з написами “Герої не вмирають”. А десь позаду — дитячий сміх. Ну як тут не зламатися? Але ж вони тримаються.

Яким був Сергій Кравченко Сергію виповнилося б 54 у грудні. Народився і все життя прожив у Котелевській громаді. Вирізнявся серед односельців щирістю, почуттям гумору. Сусіди пригадують, як він завжди допомагав стареньким і саджав дерева на пустирях. Був сім’янином — залишив дружину, двох дорослих дітей, які навіть у горі не можуть усвідомити цю втрату. У Збройних силах України служив з початку повномасштабного вторгнення. Не вагаючись, пішов на фронт, бо “так треба”. Воював у складі 93-ї механізованої. Побратими кажуть: завжди дбав про новачків, не страхався гарячих точок, умів розповідати смішне навіть під обстрілами.

Ось декілька фактів про Сергія: – Завжди був серед перших, хто йшов на допомогу – Міг знайти спільну мову і з командиром, і з самим завзятим новобранцем – Підтримував сім’ю добрим словом навіть з окопів – Вірив у Перемогу й мріяв повернутися додому до мирних садів

Віддати належне героям — обов’язок кожного Останнє “прощай” дали дзвоном церковних дзвонів і пошаною від побратимів. Чорні стрічки на дверях будинків у Котелевській громаді — не просто символ. Це глибоке нагадування: кожна така втрата — це не просто цифри у зведеннях Генштабу, це живі історії, це батьки, діти, чоловіки. Хоч і втомилися від цього болю всі, не мовчіть, не проходьте повз, коли бачите фото чи надпис “Вічна пам’ять”. Сьогодні, коли всій країні важко, як ніколи важливо: – пам’ятати кожного героя; – підтримувати родини загиблих; – бути людьми… навіть тоді, коли здається, що сили вже на межі. Вічна пам’ять Сергію Кравченку. І нехай сила його духу живе у кожному з нас.

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.