Завтра, 25 червня, жителі Лубенщини з болем у серці зберуться, аби провести в останню дорогу свого захисника — Олександра Гулака. Ще один наш син, брат, батько та друг уже не повернеться додому… І не вистачає жодних слів, аби стерпно описати ту втрату.
Хто був Олександр Гулак: життєвий шлях героя
Олександру Гулаку було лише
48. Він родом із невеличкого мальовничого села Мозоліївка, що на Лубенщині, а життя його перепліталося з традиціями рідного краю та щирою любов’ю до України. Олександр навчався у місцевій школі, допомагав батькам, зростав так, як ростуть ті, на кого завжди тримається земля — чесно, відповідально й по-людськи.
На початку повномасштабного вторгнення, не вагаючись, пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Він вірив, що настане день, коли наші діти знову сміятимуться у вільній країні, і навіть у найскладніші моменти не втрачав людяності, ділився останнім шматком хліба, підтримував побратимів словом і жартом. “Саня міг підняти настрій навіть тоді, коли все здавалося безнадійним”, – згадують бойові товариші.
Остання дорога: як Лубенщина попрощається з воїном
Прощання з Олександром Гулаком відбудеться у його рідній Мозоліївці 25 червня.
Церемонія розпочнеться о 10:30 біля дому, далі — громадська панахида біля сільського будинку культури.
Громада просить приєднатися до спільного вшанування:
– Принести квіти;
– Одягнути вишиванку або одяг із синьо-жовтою символікою;
– Помолитися чи поставити свічку за Новопредставленого в місцевій церкві;
– Провести воїна живим коридором пошани.
Поховання героя відбудеться на сільському кладовищі. Дорога додому для нього, на жаль, — кінцева.
Пам’ять не згасне
А що ж далі? Як жити, коли йдуть найкращі? Питання без відповіді, яке зараз боляче пече майже в кожній родині Лубенського краю. Олександр залишив після себе дружину й сина. Для близьких тепер головне — не загубитися у мороці втрати, залишити у серці місце для світла.
Місцева влада та громада обіцяють пам’ятати подвиг героя — назвати іменем Олександра одну з вулиць Мозоліївки, а також започаткувати щорічний футбольний турнір його пам’яті.
Як допомогти родині загиблого?
Найкращий спосіб підтримати — бути поруч. Тихо принести зігріваючу страву, упорядкувати подвір’я, допомогти з маленькими клопотами по господарству, чи просто прийти й обійняти. І це не порожні слова — у їхній хаті вже зараз щодня стоїть черга сусідів та волонтерів, а на воротах майорить стрічка із написом: “Дякуємо, що не забуваєте”.
Пам’ятаймо кожного героя
Нам усім хочеться вірити, що з часом біль стихне, а війна залишиться тільки у підручниках із історії. Але Час — він не лікує. Він тільки вчить кожного з нас цінувати кожен день, кожну мить з рідними. Олександр Гулак — людина з великої літери, яка, не вагаючись, віддала своє життя за Україну. І його, як і тисячі інших імен на вітчизняних стінах пам’яті, ніхто не має права забути.
Тож завтра — без пафосу, без зайвого шуму — Лубенщина проводжатиме свого оборонця. Де сльози, де мовчання, де спільна молитва. І назавжди — пам’ять.
—
Вічна слава Герою!
Слава Україні!



