Важко знайти слова, коли війна забирає п’ятьох наших земляків. Кременчук – місто сильних людей, але від таких втрат стискається серце кожного. Сум, злість, втома і гірка подяка – ось, що залишають по собі ці новини.
Прощання з героями П’ятеро кременчужан полягли на полі бою, захищаючи Україну від ворога. Інформацію про загиблих оприлюднила Кременчуцька міська рада. Імена полеглих будуть вписані у пам’ять міста:
- Владислав Суходольський – молодий, завжди усміхнений, із вірою у перемогу.
- Дмитро Бєлічев – не пошкодував себе, щоб врятувати побратимів.
- Анатолій Шевченко – захисник, якого поважали за мужність.
- Микола Гончаренко – надійний, мов скеля.
- Олександр Бондаренко – завжди перший у найнебезпечніших місіях.
Вічна пам’ять кожному! Хіба можна звикнути до таких втрат?
Як прощався Кременчук Похорон пройшли з військовими почестями. Люди йшли з квітами, мовчки обіймали рідних. На головній площі – хвилина мовчання. Вчорашні хлопці, з якими ще нещодавно перетинались у магазині чи маршрутці, – тепер вони стали героями. Історії кожного – особливі, зірвані обстрілами людські плани і спільна мрія про перемогу. Як нелегко нині матерям, дружинам, дітям…
Нехай кожен пам’ятає Бо немає чужого горя – є спільний біль, єдине місто, єдина Україна. Наші захисники – це ті, хто тримають небо над Кременчуком. Після таких звісток хочеться не просто пам’ятати, а й діяти: допомагати, підтримувати одне одного, не залишатись осторонь.
П’ять імен – це не просто назви у списку.
Це – наші сусіди, друзі, однокласники.
Це – Герої.
Що може зробити кожен із нас
- Прийти на прощання, підтримати родину загиблого.
- Запалити свічку у вікні пам’яті.
- Переказати кошти на підтримку військових.
- Не втомлюватись говорити «дякую» тим, хто захищає нас щодня.
Ми разом переживаємо цю війну. І разом переможемо – для них, для себе, для майбутнього.
