Останніми тижнями у Полтаві не вщухають дискусії: міська влада всерйоз розглядає переведення школи №39 у будівлю дитячого садка №80. Батьки малечі не на жарт стурбовані — і це ще м’яко сказано.
Що відбувається з дитсадком №80 у Полтаві?
Кілька днів поспіль у коридорах садочка №80 гамірно, але не тому, що малеча вирішила заспівати гімн чи побешкетувати (хоча це для них не рідкість). Тут обговорюють можливе переселення: місто планує перевести до їхньої будівлі школу №39, яка зазнала руйнувань через війну.
Батьки не приховують емоцій. Одна зі мам прямо каже — вони шоковані навіть самим фактом обговорення:
– “Ми розуміємо, війна внесла свої корективи. Але вихованцям потрібен ще й спокій, а не чергова невідомість”, — дивується Олена, мама 4-річного Артема.
Аргументи проти “переселення”
Головні тези батьків виглядають так:
– Дітям дошкільного віку потрібен свій простір, а не сусідство зі школярами старших класів.
– Будівля не пристосована для навчання: немає достатньо кабінетів, класів, навіть спортивної зали.
– Приміщення обладнане для малечі: низькі умивальники, маленькі стільчики, ігрові майданчики, — як тут навчатись підліткам?
– Якщо школу №39 таки переселять, дітям із садка запропонують нове місце — Бог знає де.
– Хоч би один чиновник спробував перевести власну дитину на інший кінець міста, – невдоволено жартує батько одного з вихованців.
Чи вихід є?
Міська влада пояснює: крок вимушений, бо навчальний процес необхідно зберегти у воєнних умовах. Однак, ідея об’єднання викликає у людей більше запитань, ніж відповідей. Чи справді варто “віджимати” в малечі їхній дитсадок, навіть якщо ситуація критична? У когось, може, й вистачає сил це терпіти, але батьків зрозуміти нескладно.
Що пропонують борці за справедливість:
– Провести громадські обговорення
– Розглянути інші варіанти приміщень
– Залишити садок №80 у спокої
Позиція батьків та суспільний резонанс
У петиціях, листах до чиновників та постах у соцмережах — батьки наполягають: процих переміщеннях треба думати головою, а не поспіхом. Жартують, що скоро дітей і взагалі залишиться у Полтаві небагато — якщо так продовжуватиметься.
Зрештою, питання впирається не лише у долю одного садка чи школи. Це історія про цінність дитинства навіть під час страшної війни. А може, у цьому вся сіль — будень краще, коли діти залишаються на своєму місці, а дорослі пам’ятають: малеча — не “тимчасові мешканці”, а майбутнє країни.
