У Полтаві педагогів вирішили привітати з професійним святом не преміями й подяками, а найдешевшими крупами та блокнотами. Чи ж це той “знак поваги”, на який чекає освітянин під час війни? Серйозно, гречка й ручка – це все, що ми можемо?
Що подарували полтавським учителям до Дня вчителя
У низці шкіл та закладів освіти Полтави до професійного свята викладачі отримали пакунки з такими “корисностями”:
– Пачка найдешевшої крупи (зазвичай гречка чи рис – яка акція в магазині)
– Маленький блокнот
– Ручка
– Інколи навіть чай у пакетику (!)
– Вітальна листівка від управління освіти
Щиро кажучи, навіть у довоєнні часи галузь фінансували за залишковим принципом, але зараз, коли педагоги тягнуть на собі і навчання, і підтримку дітей, і навіть інколи захищають власними руками школи під час обстрілів — це виглядає як мінімум образливо.
“Економія” чи показуха?
Чиновники пояснюють: мовляв, бюджет обмежений, тож що змогли — те і подарували. Але всім же відомо: можна було бодай символічно відзначити педагогів грамотою, підвищеною премією чи корисним сертифікатом.
Хтось із вчителів іронізує: “Дякую, держава турбується, щоб я не залишилась голодною. Гречка — це стратегічно!”.
Інші не приховують обурення: просити учнів приносити з дому туалетний папір і крейду — це вже норма. А тепер ще й привітання такого рівня.
Де повага до вчителя?
Ці історії я чула не лише у Полтаві. Подібна “турбота” про педагогів зараз стихійно розповсюджується по багатьох областях.
Зате чиновники мають нові авто, завжди встигають на телеефіри з гарними гаслами про “пріоритетну роль освіти”. Але коли доходить до діла — у подарунковому пакетику вчитель знаходить все ту ж гречку. Це смішно й боляче водночас.
Чого хочуть самі освітяни?
– Мінімальної поваги та гідного звернення
– Хоч якоїсь підтримки, не показушної, а реальної
– Щоб їхня праця не знецінювалася “подарунками” з супермаркету за 30 гривень
– Можливості розвиватися і вже точно – не виживати
Усе, що лишається — це любов до професії
У такі миті ще раз думаєш: чому ми досі стоїмо на своїх місцях? Чому не кидаємо все й не їдемо шукати кращої долі? Мабуть, через учнів і віру в те, що освіта — останній форпост у цьому хаосі.
Ми зберігаємо тепло навіть у холодних класах. І, можливо, влада таки побачить: справжнє визнання — не у крупах, а у щирій підтримці вчителя.
Дякуємо всім освітянам — попри все, ви тримаєте країну.
