Полтавщина вдень і вночі дихає полем. Тут війна війною, а посівна — за графіком, без паніки. Аграрії області цього року ставлять рекорди: у планах — понад 550 тисяч гектарів під сонцем та дощем.
Хто тримає поля Полтавщини?
Чесно кажучи, сам дивуюсь — стільки викликів, а люди не здаються. На Полтавщині працюють понад 300 аграрних підприємств. Серед них — як великі агрохолдинги, так і дрібні фермери, які іноді сіють буквально біля укріплень.
У топових культурах цього сезону:
– Пшениця озима
– Ячмінь
– Ріпак
– Соняшник
– Цукрові буряки (ага, цукор солодкий, але набивати ним ями на дорогах не будемо)
– Кукурудза
Цікаво, що фермерів знову тягне до бобових та гречки — всі розуміють: як не ситний борщ, то хоч гречана каша буде.
Від війни — до врожаю
Хтось скаже, навіщо сіяти, коли за двісті кілометрів від тебе гатить артилерія? Але тут, на Полтавщині, кожен другий агроном — у бронежилеті й зі словом “Слава Україні” у серці. І все одно виходять у поле.
Що допомагає триматися? Підтримка області й волонтерів. Ось кілька важливих “дрібниць”, що рятують робочий день:
– Паливо розподіляють із запасів завчасно (паливна тривога — це реальна історія)
– Запасні частини та насіння централізовано підвозять навіть попри блокпости
– За технікою слідкують, як за рідними: трактор — чи не єдина “робоча конячка” у деяких господарів
Попри обстріли, небезпечні зони маркують, де треба — долають їх пішки. Гадали, що на війні не до сміху, але ось такий він аграрний гумор: “Головне, щоб дощ ішов, а не гради”.
Перспективи врожаю і плани
Злі язики кажуть — з урожаєм буде сутужно. Але експерти прогнозують: цього року врожайність може сягнути довоєнного рівня. За умовами розраховують отримати по 40-50 центнерів з гектара пшениці, на кукурудзі — й за сотню. Якщо, звісно, погода й “сусіди” дозволять.
Що в планах на найближчі місяці?
1. Посіяти і підживити якомога більше площ (мета — не втратити жодного гектара)
2. Запроваджувати нові сорти: стійкіші до посух і шкідників
3. Оновити частину техніки до осені, якщо війна не внесе “коректив”
Але ж не лише цифрами живуть. На зборах аграрії жартують: “Оце б ще мир — і смажені деруни були б ще смачнішими”.
Підсумок: хто годує Україну
Полтавщина — як серце на карті країни: б’ється не для галочки, а щоб у кожному домі був хліб. Тут посівна — це не лише робота, це справжнє тримання фронту. Втома не випаровується, але руки не опускаються. Бо поки ми сіємо — Україна стоїть.
