Сьогодні, 19 червня, у Глобинській територіальній громаді з болем на серці провели в останню путь свого земляка – захисника України, який загинув у бою на сході. Мовчазне містечко здригнулося від важкої звістки, а сльози й обійми не допомагають приховати розпач – війна однакова скрізь, і в тихих селах, і в галасливих містах.
Прощання, як уклін до неба
В центрі Глобиного зібралися сотні: рідні, друзі, бойові побратими, знайомі та зовсім незнайомі люди – всі, хто відчуває біль втрати. Воїн рідко розповідав родині про фронт, казав: «Все добре, бережіть себе». Але війна не жаліє сердечних слів та простих героїв.
Священник відправив панахиду. Усі мовчки тримали в руках вінки, а хтось, не стримуючи, стискав синьо-жовтий прапор. Прощальні промови – короткі, щирі й такі, що пробирають до кісток. «Він не вмів зраджувати, завжди стояв за своїх» – це речення, здається, було останньою істиною цього дня.
Як Глобинська громада підтримує родину загиблого
Після траурної церемонії мешканці Глобиного згуртувалися, допомогли рідні організувати поховання. Благодійники та волонтери одразу запропонували підтримку. Ось що зробила громада:
– Зібрала матеріальну допомогу родині;
– Провела психологічну консультацію для близьких;
– Організувала волонтерську підтримку для дітей загиблого;
– Обіцяла встановити меморіальну дошку на честь Героя.
Необхідно сказати: за кожною такою звісткою – море непролитих сліз і нескінченна щоденна боротьба родичів і цілих сіл зі своїм болем. Хтось мовчки не спить ночами. Хтось пише листи подяки захисникам, які ще живі.
Пам’ять жива
Похорон захисника став ще одним нагадуванням: війна поруч, вона в кожній оселі, де не спішать знімати з дверей чорну стрічку жалоби.
Наступного тижня у місцевій школі відбудеться урок пам’яті, а у храмі проведуть службу за загиблими героями громади.
Кожен воїн із сіл Полтавщини – це цілий всесвіт мрій, любові, надій.
Один з учителів сказав на майдані:
> “Ми поклали в землю Героя, але слава про нього житиме у серцях”.
Сумно й соромно за те, що майбутнє України пишуть ось такими чорними днями. Але ми тримаємось – і це головне.
Що не можна забути
– Імена загиблих Глобинської громади не мають зникнути з пам’яті.
– Кожен, хто віддав життя – частина нашої історії.
– Наші реалії – не заголовки, а живі долі.
– Підтримка родини Героя – не лише обов’язок, а й честь.
– Ми вистоїмо, бо пам’ятаємо й дякуємо.
Для редакції це була особлива новина, яку не хочеться писати. Але доки ми розповідаємо ці історії – наш біль не марний.
Слава Україні! Героям – шана.
