Цими днями у Полтаві з’явилася ще одна пам’ятка – меморіальна дошка загиблому захиснику Сергію Зайніну. На подвір’ї 38-ї гімназії, де свого часу навчався Сергій, зібралися його родина, бойові побратими, вчителі та небайдужі містяни. Я вже мав нагоду бувати на таких церемоніях – кожна з них врізається у пам’ять так, що аж в горлі перехоплює.
Пам’ять, що пульсує у стінах рідної школи
Надворі сонячно, діти визирають з вікон. Дехто пригадує – Сергій тут сидів за партою, можливо, навіть у цьому класі ділився мріями. Тепер на фасаді школи – дошка з його іменем. Сергій Зайнін, боєць 53-ї окремої механізованої бригади, загинув на Донбасі влітку 2015 року. Він поклав своє життя за те, щоб ці діти щодня могли сміятися, мати плани і казати “Мамо, я вдома”.
Яким його запам’ятали
Зліва стоїть мати, тримає у руці портрет сина. Народився Сергій у Полтаві, був спортсменом, займався легкою атлетикою, брав участь у шкільних заходах. На війні він служив навідником БМП. Колеги по службі кажуть: “Сергій завжди підставляв плече і вмів розрядити атмосферу навіть у найскладнішій ситуації.” А як не сумно – таких хлопців у нас багато, але вони залишаються живими в наших серцях.
Вшанування героїв не закінчується відкриттям дошки
Цього разу, окрім коротких промов, звучали, здавалось би, прості слова – “Дякуємо тобі”. Друзі Сергія згадували, як разом товаришували ще зі школи. Вчителі говорили, що його приклад показує: не обов’язково бути ідеальним, головне – бути людяним, готовим допомогти.
Так виглядав захід:
- Покладання квітів до меморіальної дошки
- Хвилина мовчання
- Слова від побратимів і просто знайомих
- Прості шкільні групові фото на згадку
Проводжаючи захід, хтось із педагогів додав: “Нехай герої живуть в уроках нашої пам’яті, а не лише на таблицях.”
Полтава пам’ятає кожного
Герої не йдуть на спочинок. Вони повертаються у місто на іменах, меморіальних дошках, у дитячих сміхах і у спогадах про літо 2015-го, яке змінило долю країни. Сергія Зайніна згадуватимуть тут не один рік – це більше, ніж просто ритуал.
Чи стане легше на душі від таких заходів? Не знаю. Але важливо, щоб кожен, хто проходить повз цю гімназію, бодай раз задумався: війна – це не “десь там”, а поруч. І кожен камінчик цієї пам’яті будує стіну, яку не переламати забуттям.
Нехай ім’я Сергія Зайніна буде нашою щоденною нагадуванкою: ми живі поки пам’ятаємо.
