Світла пам’ять. У Кобеляках на Полтавщині помер Копелець Олександр Іванович, колишній міський голова, який багато років поспіль служив своїй громаді. Новина про його смерть приголомшила містян, адже ще зовсім недавно його бачили у центрі міста, вітався, посміхався, як завжди цікавився місцевими справами…
Що сталося
Повідомлення про смерть Олександра Копельця з’явилося вранці 19 червня. Причини смерті – наразі не називають, але рідні та близькі підтвердили факт непоправної втрати. Після звістки соцмережі в Кобеляках буквально загуділи – люди згадують спільні проєкти, фотографії, події. Пам’ятаєте, як він на День міста зі сцени жартував про “мед і коників” – такі речі закарбовуються у пам’яті, як кадри з фільму рідного дитинства.
За життя Олександр Копелець працював на різних посадах, але вершина його кар’єри – саме крісло міського голови. Обирали його не один раз, і це було свідоме рішення людей. Чим жив, тим і дихав: дороги, вуличне освітлення, батьківські збори у школах, все, що турбувало кобелячан.
Олександр Копелець: шлях громадського діяча
Він був не з тих, хто сидить у кабінеті. Професія міського голови у провінції – це не лише документи й зустрічі. Це і погані рейки на Пушкіна, і вода в підвалі п’ятиповерхівок, і безкінечні розмови на ринку між “давай, підтримай!” та “ви нічого не робите!”. Копелець завжди слухав. Можливо, саме тому йому довіряли.
Декілька головних рис, якими його згадують:
– Відкритість до діалогу.
– Любов до гумору, навіть у складних ситуаціях.
– Схильність брати відповідальність на себе.
– Простота у спілкуванні з людьми різного віку.
Рідні, друзі та містяни: спогади
Майже у кожної людини у Кобеляках є своя історія, пов’язана з Олександром Івановичем. Вчителька початкових класів розповідає, як колись він відгукнувся на прохання допомогти з ремонтом школи. Колежанка з міськради згадує, що декілька разів за ніч вони разом розчищали сніг із застряглої вулиці – ось такий він був, неформальний і щирий.
Декілька відгуків мешканців:
– “Завжди вмів підбадьорити, навіть коли у всіх руки опускалися.
– Не боявся визнавати помилки, і за це його поважали.
– Як справжній господар, тримав руку на пульсі міста навіть після каденції”.
Що далі: прощання та пам’ять
Про церемонію прощання повідомлять найближчим часом. Місто планує вшанувати пам’ять свого ексмера – обговорюють і можливість встановлення меморіальної дошки, і навіть перейменування однієї з алей. І хоч як би не було важко зараз, люди кажуть: його доброта і щирість залишаться із цим містом назавжди.
У такі моменти слова даються важко. Дякуємо за все, Олександре Івановичу. Життя триває, як би не боліло. Світлого неба усім нам і тихого відпочинку тим, хто пішов.
