Це той випадок, коли стримати сльози непросто навіть тим, хто за останні роки навчився їх ковтати мовчки. Минулої середи в Кобеляках, невеликому містечку на Полтавщині, відбулася важлива, але гірка подія: захисника України Володимира Перкова було посмертно нагороджено медаллю «За оборону держави».
Хто такий Володимир Перков
Його ім’я знали не всі, та його вчинок відчув кожний. Володимир Перков, уродженець села Бродщина, доброволець із тих, хто не шукає слави, а просто іде – бо совість так каже. Він мобілізувався на самому початку повномасштабної війни, не чекаючи «повістки» і не ховаючись за чужими спинами. Шлях Володимира – це шлях сотень тисяч українців, які відмовились від власного спокою, від родинного затишку, від звичного життя заради нашої свободи.
Понад рік він боровся на найгарячіших напрямках – нелюдська спека літа, серпанки холодних окопів, безсонні ночі, коли сірі глиняні стіни здавались кращими за будь-які укриття. Він виконував свій обов’язок чесно і без лишніх слів, як і багато справжніх воїнів – тих, чиї імена ще не всі знає країна, але пам’ятають їх рідні.
Як громада вшановує своїх героїв
Тиша у залі міської ради була особливою – навіть діти не насмілювались шуміти, поки представники військкомату вручали почесну нагороду рідним загиблого воїна. Медаль Володимира Перкова зберігатимуть у сім’ї – як символ гордості й одночасно невимовної втрати.
Слова подяки лунали не від роботів і не від чиновників – їх говорили земляки, друзі, сусіди. Із кожним зверненням здавалося: ось-ось і Володимир повернеться додому, бо «своїх» чужими тут ніколи не вважають.
Серед нагороджених у різні роки нашої громади:
– Сергій Мельник – загинув на Донеччині
– Андрій Селянник – оборонець Гостомеля
– Наталія Лубенська – волонтерка, посмертно відзначена державою
Та навіть якщо імена змінюються – біль і вдячність залишаються.
Чому ми не повинні забувати
Знаєте, іноді здається, що слова вже нічого не значать – занадто багато болю й втрат. Люди втомились. Але не маємо права забути.
Чому це важливо:
1. Герої живуть, доки триває пам’ять про них.
2. Підтримка сімей загиблих – це наш спільний обов’язок.
3. Тільки єдність рятує громаду й країну.
Хочеться повторювати раз по раз: кожного героя варто знати. Не лише цифри в офіційних зведеннях – справжніх людей, які віддали найдорожче.
Що можна зробити кожному з нас
– Помолитися або просто згадати поіменно земляків-захисників.
– Підтримати родини матеріально чи морально.
– Не дозволяти брехні й байдужості руйнувати нашу пам’ять.
– Передавати історії про героїв дітям.
– Приходити на церемонії – навіть якщо це тяжко.
Наша пам’ять – цеглинка у фундаменті майбутнього. Будемо стояти разом – не зламають.
P.S. Ніхто не звикне до війни і до втрат. Але головне – не здатися.
