Великосорочинська громада втратила на війні двох земляків

Великосорочинська громада втратила на війні двох захисників: сум і біль не відступають

У Великосорочинській громаді знову чорна звістка — війна забрала життя ще двох наших земляків. Скільки ще людей ми втратимо? Серце стискається від кожної нової трагедії, як і у всіх, хто не в змозі залишитися байдужим.

Герої, яких уже немає

Цими днями громада прощалася одразу з двома мужніми захисниками — Юрієм Третяком із Великої Бурімки та Анатолієм Стрельченком із Великої Сорочинці. Знову сльози на очах матерів, знову траур на вулицях тихих сіл, які так любив кожен із них. Війна не питає, кого забирати — чоловіків, синів, друзів.

Що відомо про загиблих:
– Юрій Третяк (село Велика Бурімка), 1977 року народження. Служив у Збройних силах України. Героїчно загинув на фронті, захищаючи рідну землю.
– Анатолій Стрельченко (село Великі Сорочинці), 1979 року народження. Воїн, який завжди був готовий стати на захист громади.

Жителі громади кажуть: обидва чоловіки не раз показували приклад справжньої мужності та людяності. Їх пам’ятатимуть і молоді, і старі.

Підтримка родин і прощання

Цього разу прощання було особливо тяжким. У храмі, де зазвичай лунає дитячий сміх та звичайне мирне сільське життя, панувала тиша.
Жителі громади самі організували збір коштів для родин загиблих, не залишилися осторонь ані сусіди, ані волонтери. Люди ділилися спогадами, обіймали дітей загиблих, тримали мовчки за руки дружин. Таке пекуче відчуття безсилля перед бідою…

Ось так підтримували родини:
– Разом готували їжу для поминального столу
– Збирали кошти для допомоги сім’ям
– Записували спогади про Юрія та Анатолія для майбутніх поколінь

Коли закінчиться цей біль?

Скільки разів хочеться спитати: скільки ж нас залишиться після цієї війни? Кожна смерть — це не просто втрата, це вирвана із серця громади частина. Люди кажуть, що пам’ятатимуть своїх героїв завжди — хто, як не ми, передасть цю пам’ять наступним поколінням?

Ми плачемо, але не здаємося. Пам’ятаємо кожного героя. Дякуємо кожному, хто захищає нашу землю, і сумуємо за тими, хто вже ніколи не повернеться додому. Великосорочинська громада вистоїть — іще раз доводимо це власною стійкістю і співчуттям.

Для кожного імені знайдеться місце у нашій пам‘яті та серці.

Вічна слава героям!

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.

Більше від автора

Дитячі вітання з днем народження — приклади й ідеї для різного віку

Дитячі вітання з днем народження: ідеї та приклади

Здоровий обід за японськими традиціями: що варто знати про суші

Здоровий обід за японськими традиціями: що варто знати про суші