Освіта на межі — у Полтавській громаді офіційно закриють одразу дві школи та один навчально-виховний комплекс. Що стоїть за цим рішенням? Чи є шанс врятувати освітні заклади, які колись були осердям життя невеликих сіл? Усе, як на долоні.
Які школи закривають і чому?
Полтавська міська рада на сесії 5 червня затвердила рішення про ліквідацію трьох освітніх закладів:
- Комунального закладу “Івашківська гімназія Полтавської міської ради Полтавської області” (с. Івашки)
- Малокохнівської гімназії (с. Мала Кохнівка)
- Ковалівського навчально-виховного комплексу (с. Ковалівка)
В офіційній ухвалі йдеться про низьку наповнюваність класів і, як наслідок, неефективне використання бюджетних коштів. Лаконічно, але за цими словами – живі діти, учителі, сільські громади. Здається, у час війни закривати школи – це трохи про інше, погодьтеся.
Діти, батьки, вчителі: як реагують на зміни?
Атмосфера тривоги, образи – бо шкільне подвір’я в селі часто це не просто місце навчання, а центр усього соціального життя. Ось що зміни принесе для місцевих:
- Діти – змушені їздити до Полтави чи сусідніх сіл.
- Батьки – шукають транспорту або вже об’єднуються, щоб возити групами.
- Вчителі – під питанням працевлаштування або навіть залишають улюблену справу.
“Виходить, наше село більше не потрібне, якщо тут немає школи…” – скаржиться одна з мам. Однак у міськраді наголошують, що дітей возитимуть шкільними автобусами і ніхто “не загубиться”.
Що далі? Що робити зі спорожнілими школами?
Тут вже з’являється знайоме українське “якось воно буде”. Частину приміщень, як обіцяють у міськраді, виставлять на оренду, частину будуть підтримувати “до кращих часів”. Освітян планують перевести на інші посади або компенсувати їм втрату роботи.
Основні перспективи для будівель:
- Віддати під гуртожитки для ВПО.
- Облаштувати культурні або спортивні центри.
- Просто закрити до кращої пори.
Однак, відверто – у багатьох заблищали очі сльозами, коли улюблену школу офіційно назвали “ліквідованою”.
Висновок: втрати й надія
Війна точиться на різних фронтах. Для когось – це лінія оборони під лісосмугою, а для когось – спроба зберегти шкільне серце рідного села. Після рішення міськради в Полтавській громаді стало тихіше одразу в трьох будівлях. Чи можливо повернути туди дитячий сміх? Побачимо. Але зараз все виглядає так, ніби села втрачають ще одну важливу частину себе.
