Старовинна аптека, що знала і радянський дефіцит, і буремні 90-ті, і пандемію, з 1 червня припинила свою роботу в селі Нехвороща. Сумно, важко повірити, та, здається, одна ціла епоха «закриває віконце» на найдовшій центральній вулиці села.
Чому закривають аптеку?
Цінність цієї аптеки розуміє кожен, хто носив рецепт від бабусі або купував щось від застуди без зайвих умовлянь. Тут тебе зустрічали знайомі обличчя і завжди знаходили таблетки на кредит “до пенсії”. Закривати «Аптеку №6» вимушені через економічні труднощі та чергову хвилю оптимізації. Орендна плата кусається, попит через виїзд людей впав, село старішає. Дехто мовчки стирає сльозу з щоки: де тепер брати елементарне, коли транспорт ходить раз на день?
Що це означає для місцевих?
– Літні люди залишаються без доступної медицини поруч.
–
Ліки за рецептом — тепер ціла пригода.
–
В екстреній ситуації треба буде чекати виїзну аптечну службу або їхати до райцентру.
–
Можна забути про ліки “в борг” — не кожен магазин на таке згодиться.
У воєнний час аптека була не просто про здоров’я, а ще й про підтримку і спілкування. Тут розповідали про онуків на фронті, тут ділилися останніми новинами. Та й просто: “добрий день!” не завжди можна почути від сусіда чи поштарки — а тут було можна.
Альтернатива: як тепер купити ліки?
Очевидних варіантів не надто багато, але вони є:
– Виписати електронний рецепт — і замовити доставку в найближчий населений пункт.
– Раз на місяць чекайте виїзну фармацевтичну бригаду (обіцяють, що вона таки буде).
– Звертатися до лікаря заздалегідь, накопичувати рецепти «про запас».
– Просити родичів чи знайомих з Полтави купити та привезти необхідне.
Що кажуть мешканці?
“Дожилися… Стільки разів виручали, пам’ятаю, ще з дитинства ці полички й баночки,” — скрушно каже пані Галина, колишня вчителька біології. Більшість односельців не приховують обурення: мовляв, без “свого віконця” село стане ще тихішим і сумнішим.
Ностальгія крізь втому: що залишилося?
Усі ми змучені новинами про закриття, перейменування, оптимізацію і далі за списком. Але в кожного якись спогад про тубус із порошком в руці, швидку допомогу від сусідки-провізорки, жетончик на безкоштовний антибіотик під час епідемії.
Аптека — це не просто про ліки. Це про довіру, про доступність, про підтримку в важкі часи.
Бережіть себе і пам’ятайте: навіть коли в селі немає аптеки, залишаються віра, надія і добрі люди поруч.
Шкода, що про аптеки так не скажеш — тепер лиш у спогадах.
